П’ять років ганьби – або наслідки Мінських угод

Пройшло вже п’ять років з того часу, як Україна погодилася на підписання угод в Мінську форматі. Вони з самого початку були нав’язані нашій державі РФ та західними партнерами. Людям, які були патріотично налаштовані, швидко пояснили, що все це тимчасово і дає можливість нашому війську перегрупуватись після поразки під Іловайськом.

Також нам казали, що треба набратися сил, щоб змогти відвоювати захоплені загарбником території, треба тільки дочекатися зручного моменту. Тому електорату, хто не надто патріотичний, говорили друге, що це мирний план президента, який допоможе уже скоро звільнити землі Донбасу, але для цього потрібно йти шляхом умовлянь президента-агресора. В процесі підписання дві сторони взяли зобов’язання по припиненні вогню та по других моментах.

Більшість зобов’язань по угоді лягли на нашу державу. Це ж ми пообіцяли проведення децентралізації та надання особливого статусу для окупованих територій. Також нами була обіцяна амністія бандитів, які вбивали наших бійців, та ще багато чого іншого. Крім того всього, на Україну почали давити, щоби ми розформували добровольчі батальйони, а Порошенку доповідали про те, що може бути заколот у війську і щоб він боявся військової хунти, яка може появитися з лав добробатів. Все проводилося згідно московського сценарію, який спрацьовував на протязі багатьох століть.

Не дивлячись на всі проступки, після підписання угод нічого не помінялось, ворожа ескалація продовжується і по сьогоднішній день. А Україні зв’язали руки тими угодами, тож ми не маємо можливості вести активних дій.

Навіть після атаки на Маріуполь полк «Азов» з великим зусиллям повинен був виборювати право на те, щоб розпочати наступальну операцію. Після згоди основних керівників держави, в тому числі й Порошенка, вже в процесі операції Генеральний штаб припинив постачати пальне та боєприпаси військовим. Також через невідомі причини блокувалася ротація полку підрозділами збройних сил, внаслідок чого полк зазнав значних втрат, але було дано шанс Україні не втратити одне із її важливих міст.

Треба сказати, що практично весь 2018 рік тепер уже екс-президент був переконаний, що підтримка Мінська принесе йому не тільки бізнесові, але й електоральні плюси, але, насправді держава втратила не тільки багато своїх кращих синів, а й час. Тепер щоб у всьому тому розібратися потрібні роки. А якщо Україна піде шляхом, яким нас веде Зеленський, то ми втратимо можливість розв’язувати це питання назавжди. Таку думку висловили в Національному Корпусі. Відмітивши, що при таких умовах про повернення Криму – навіть згадувати марно!

Комментарии