75 років тому між СРСР та маріонетковою польською владою було підписано Люблінську угоду. Договір передбачав «взаємний обмін населенням».
Комуністичні режими узгодили депортацію українців з предковічних земель так званого Закерзоння: Холмщини, Надсяння, Лемківщини, Підляшшя, Західної Бойківщини. Це злочинне рішення стало відправною точкою насильницького переселення сотень тисяч наших земляків до СРСР.
Починаючи з кінця 1944 р. українське населення масово вивозили із Закерзоння спільними зусиллями радянського і польського комуністичних режимів. Акція примусової депортації автохтонів з історичних територій наразилася на запеклий опір визвольного націоналістичного руху. Підрозділи УПА чинили організований спротив злочинним діям окупаційних режимів, захищаючи українців від терору.
Це дозволило суттєво загальмувати депортаційну акцію. Подвиг повстанців в обороні українського народу на Закерзонні великими літерами вписано в національну історію.
Під час акції примусового виселення українців польські та московсько-більшовицькі злочинці діяли надзвичайно брутально. Особливо яскраво це проявилось під час сумнозвісної операції «Вісла» в 1947.
Загалом в період з 1944-1951 р.р. окупанти депортували з прабатьківських земель майже 700 тисяч українців.
Після втрати рідних домівок більшість з них після вивезення опинилися на межі виживання: без достатніх засобів існування, майна, а нерідко й даху над головою. Попереду їх чекали роки поневірянь, принижень та злиднів.
Насильницьке переміщення сотень тисяч українців зі споконвічних теренів на Закерзонні належить до найтрагічніших сторінок нашої історії. Зламані традиції, сотні тисяч скалічених людських доль, втрата прабатьківських земель.
Національний Корпус наголошує, що ми не маємо права забувати цей жахливий злочин, який вчинили російські та польські комуністи проти української Нації.
