83-річна Ніна з Троковичів понад 60 років пише вірші — і тримає їх у пам'яті

19 вересня 2026, 19:18 ·790 слівредакція

У селі Троковичі на Житомирщині 83-річна Ніна Охрімчук копає картоплю, вирощує соняхи й в'яже віники. А ще з 18 років складає вірші та гуморески, яких ніколи не записувала.

Кореспондентів жінка зустріла на присадибній ділянці — саме вибирала картоплю. І одразу відповіла гуморескою: «Приїхали журналісти. Приготую їм щось їсти. Так що йдемо ми до столу. Зараз вип'ємо по чарчині. І буде все, як колись і нині».

Праця на городі для неї — не лише робота, а й джерело натхнення. Каже, рядки часто народжуються прямо під час копання. Одного разу на сусідському весіллі грала музика, а вона поралася на городі — і в голові склалося: «Ой, щось це за шум учинився. Я невдаха-бідолаха оженився. Вибрав жіночку собі я симпатичну. Гарна станом, непогана і на личку». Надихають Ніну навколишнє життя, природа та окремі події.

Писати вона почала ще у 18 років. Записувати твори не звикла — усе тримає в пам'яті. Ще школяркою їй досить було разу прочитати текст, щоб запам'ятати його. «Я ніде нічого не писала. Все закарбовувалося у мене в голові. Я шульга. Бачили, чи ні?» — розповідає жінка. Тому й не знає, скільки всього створила: «Хіба я їх рахую? Це якби сів та їх порахував, та щось записав. А я думаю: кому воно зараз таке треба?»

Багато років Ніна пропрацювала ветеринаркою. Грошей за допомогу не брала ніколи. Пригадує, як напередодні Великодня замісила тісто й виробила паски, аж приїхав чоловік на підводі: корова не може розтелитися. Жінка все покинула й поїхала. Корова народила трійню, а паски в печі згоріли — довелося місити друге тісто.

Вона вже 33 роки вдовує. Каже, чоловік був дуже доброю людиною і пальцем її не зачепив. Щоранку, прокидаючись, жінка й досі з ним вітається: «Бачиш, скільки я без тебе вже тут? Але ж кому скільки? Отже, в одну могилу». І додає: «Усе роблю: і співаю, і плачу, і вірші складаю. Все у мене виходить».

Має сина, трьох доньок, вісьмох онуків і двох правнучок. Двоє онуків нині захищають Україну — про війну в Ніни теж є вірші. А на подвір'ї ростуть овочі й соняхи: одне зернятко впало під дахом, жінка почала його поливати. «Це ж каміння — і як воно там пустило коріння? Це ж віник потім буде. Роблю віники. Спеціаліст по віниках. Я дуже смішна баба», — усміхається вона.