Лозова: як удари по залізниці змінили шлях евакуації з Донеччини

До серпня Лозова була ключовим залізничним вузлом, звідки евакуйовані виїжджали потягами в безпечніші регіони. Після російських атак на вокзал пряме сполучення припинили. «Ми співпрацювали з «Укрзалізницею», завжди були на звʼязку: чи буде відправка потяга, чи не буде. Переносили до іншої станції, яка трохи ближче, але вже, зважаючи на безпекову ситуацію, змушені перенести відправлення евакуаційного потягу ще далі», — розповідає координаторка транзитного центру Алеся Чечикова.

Тепер людей доправляють до альтернативних станцій у радіусі до 150 кілометрів. Автобуси для цього надали Харківська та Донецька обласні військові адміністрації. Дорога займає від однієї до двох годин — залежно від маршруту й активності російських безпілотників у повітрі. «Щоденно ми відправляємо 60-70 людей потягами з найближчих станцій. Дуже важко. Навантаження серйозне. Люди приїжджають здебільшого літні, маломобільні. Серед загальної кількості близько 15-20% потребують поселення», — каже голова Координаційного гуманітарного центру Євген Коляда.

Більшість прибулих — зі Слов'янської, Краматорської та Лиманської громад. Олену Тіманову привезли до Лозової з лікарні в Краматорську після поранення: у серпні в її будинок у Дружківці влучили дві керовані авіабомби. «Військові через вікно витягнули мене. Двері заклинило, туди неможливо було зайти. Все — будинок миттєво вогнем, миттєво, в один момент. Ми всі в крові, всі поранені, нас у Краматорськ відправили, до лікарні», — згадує жінка. Усе майно згоріло, нині їй та її співмешканцю відновлюють документи.

Анатолій Набоков із Краматорська живе в центрі кілька днів і планує їхати до онуки в Кропивницький. Виїхати вирішив після того, як друга авіабомба влучила в дах його будинку. «Знову бомблять, знову КАБи літають, знову дрони літають. Ми там хотіли залишитися жити, але потім, коли востаннє КАБ прилетів і ми побачили, що ні води, ні світла... І ось за кілька хвилин КАБ усі наші плани перекреслив», — ділиться чоловік.

Алла Бондарчук із Лиману вже була в центрі пів року тому, та повернулася на Донеччину, щоб сфотографувати зруйнований будинок для приватизації квартири. Дістатися не вдалося — через блокпости не пропустили. «Туди в'їзду немає взагалі. І евакуації там теж зараз немає. Тільки можуть військові евакуювати звідти — як мене пів року тому евакуювали об одинадцятій тридцять ночі на БТРі. У мене цивільний чоловік помер — я його поховала у дворі», — каже вона.

Щодня до центру прибуває від 230 до 300 людей, розселяють 150-180 на тиждень — переважно на Львівщину, Рівненщину, Кіровоградщину, Тернопільщину, а також у Чернівецьку область та на Одещину. У самому хабі евакуйовані затримуються до трьох діб, аби він лишався буфером для нових людей. Напередодні зими тут мають генератор, акумулятори й працюють над газовими каталітичними пічками, щоб тепло не залежало від централізованого опалення.