Комедія, яка переписала окупацію: що насправді приховано у «Великій прогулянці»

«Велика прогулянка» (La Grande Vadrouille) вийшла на екрани у 1966-му і миттєво перетворилася на національне явище. Лише у французьких кінотеатрах її подивилися 17 мільйонів глядачів — рекорд, який протримався аж до «Титаніка» у 1997 році.

Сюжет простий: літо 1942-го, британський бомбардувальник збивають над Парижем, троє пілотів стрибають з парашутами, і французькі цивільні допомагають їм дістатися безпечного краю. І тут починається найцікавіше. У фільмі немає жодного француза-колаборанта. Взагалі жодного. Допомагають усі: диригент опери й маляр, власниця готелю й черниці, актори й навіть охоронець зоопарку. Люди різного віку, статків і занять — і всі вони свідомо ризикують життям заради чужих солдатів. А персонал оперного театру у вільний час готує замах на німецьких офіцерів, наче це звичайна справа.

Реальність виглядала інакше. У травні 1940-го Німеччина розбила французьку та британську армії, а вже 14 червня зайняла Париж. Маршал Філіпп Петен підписав перемир'я і закликав співпрацювати з окупантами — саме з його промови походить слово «колаборація». Генерал Шарль де Голль, який виїхав до Англії, відмовився визнати перемир'я і створив Вільні французькі сили, але добровольців у нього було обмаль. На батьківщині його оголосили зрадником і заочно засудили до страти.

Країна розкололася на дві зони: окуповану німцями та так звану «вільну», де керував пронімецький режим Петена з цензурою, антисемітськими законами й переслідуванням опозиції. Саме в цю «вільну» зону — аж ніяк не нейтральну Швейцарію — тікають герої фільму. За кілька місяців після подій на екрані німці окупують і її.

Стосунки французів із британцями теж були далекі від ідилії. 3 липня 1940-го британський флот спробував захопити французькі кораблі, щоб ті не дісталися Німеччині, — загинуло понад тисячу французьких моряків, і Париж розірвав дипломатичні відносини з Лондоном. Союзницькі бомбардування забирали життя французьких цивільних, яких за війну загинуло більше 50 тисяч.

Тож насправді частина французів справді переховувала британських пілотів, а частина бігла доношувати в поліцію чи Гестапо. У комедії жодного донощика немає. Для глядачів 1966 року, які добре пам'ятали окупацію, це були своєрідні ліки: фільм дозволяв згадати темні часи весело й без сорому.