Майже столітні близнючки з Хмельниччини тримають пасіки й живуть по сусідству

Жінки народилися в тому ж селі Залісся, що у Старокостянтинівській громаді, де живуть і досі. Антоніна з'явилася на світ на шість хвилин раніше за сестру. «Тоді вдома ще народжували. Баби приймали пологи», — пригадує Євгенія.

У сім'ї було п'ятеро дітей, та до наших днів дожили лише дві сестри. Живуть вони окремо — через кілька хат, але постійно навідуються одна до одної та допомагають по господарству. Діти Євгенії мешкають у місті, а в Антоніни власних дітей немає. «Трьох чоловіків мала, та вони повмирали, пережила їх і зараз сама все роблю», — каже вона.

Обидві пам'ятають голод 1933 року. «Боже, картопельки збирали такі білі навесні — крохмалеві», — розповідає Антоніна. А Євгенія згадує воєнні зими: «Не було в що взутися, а були зими холодні такі, то в лодочках, туфлях таких гонили розчищувати сніг».

Попри поважний вік, сестри ведуть чимале господарство. Найбільша їхня гордість — пасіка. «Дуже ми любителі бджіл. Антоніна тримає менше. А в мене ось так буває, що по два бідони меду вижену. Дуже кусають, але я одягаю спеціальний костюм», — ділиться Євгенія.

Їжу жінки готують собі самі. «Ось капусняк варила. Антоніні його занесла. Пряник з чаєм їмо», — розповідає Євгенія. Продукти привозять із міста родичі, зокрема донька Євгенії Валентина Бурлак. «З міста возимо всі продукти, які треба, зокрема, м'ясо. Те, що потрібно, вони замовляють. Немає тут магазинів. Ось холодильник, там є все необхідне», — пояснює вона.