Священник, який створив музику гімну: історія Михайла Вербицького

Михайло Вербицький народився 1815 року в селі Явірник-Руський біля Перемишля, у тодішній австрійській Галичині. Його життя минуло на перехресті культур Габсбурзької монархії, де перепліталися польські, українські та німецькі впливи. Він служив у греко-католицькій церкві, а у вільний час писав музику — церковні твори, світські композиції та музику до театральних постановок.

Слова "Ще не вмерла Україна, і слава, і воля" належать поетові Павлові Чубинському. Текст уперше опублікували 1863 року в етнографічному виданні, а Вербицький створив до нього мелодію. Вона виявилася настільки простою й піднесеною, що пісня швидко поширилася українськими землями, особливо в Галичині, і перетворилася на національний марш.

У радянські часи пісню вважали ідеологічно неприйнятною, бо вона наголошувала на окремішності української нації. Натомість у діаспорі вона стала емоційним містком до втраченої батьківщини. Після проголошення незалежності 1991 року Верховна Рада затвердила музику гімну як державний символ, але без узгодженого тексту — через політичні суперечки.

Депутати не могли дійти згоди: для ухвалення тексту потрібні були 300 голосів, а комуністи категорично відмовлялися голосувати за історичний вірш Чубинського. Напруження додавали рядки про Богдана Хмельницького та згадка річок Сян і Дон, які лякали дипломатів можливими територіальними претензіями. Лише в березні 2003 року Рада ухвалила закон, який затвердив гімн в офіційній редакції — скороченій до одного куплету та приспіву з дещо зміненою формулою першого рядка.