«Біжу за свого героя»: як у Жашкові вшанували полеглих воїнів

Учасники могли обрати дистанції на два, п'ять або десять кілометрів, а ветерани, зокрема ті, хто пересувається на протезах, взяли участь у пішій ході. До акції громада долучається вже третій рік поспіль, і цьогоріч охочих було майже вдвічі більше, ніж торік.

За словами начальниці відділу культури, молодіжної політики, спорту та туризму Жашківської міськради Інни Білик, серед учасників — люди різного віку та професій. «Кожен біжить за свого героя: знайомого, родича, близького», — зазначила вона.

Родина Гребенюків прийшла на забіг усією сім'єю — Олександр, Ніна та їхні сини Матвій і Роман. Цьогоріч вони бігли за кількох захисників: хтось із них згадував побратима чоловіка, хтось — жашківчанина Артура Качура, а Ніна — односельця і однокласника свого брата. «У нас немає стільки дітей, щоб бігти за всіх. Нам хотілося і за того, кого болить, і за всіх разом», — поділилася вона.

Тетяна Глух уже вдруге брала участь у забігу — у пам'ять про чоловіка Миколу, який загинув два роки тому. «Якщо ми, рідні, не будемо пам'ятати, то пам'ять може втратитися. Це війна, і наші рідні йшли на захист не безпосередньо нас, а усіх», — сказала жінка.

Волонтер Олег Поліщук біг за свого односельця Сергія Волинця, який загинув рік тому на Донецькому напрямку. Минулого року Олег уже брав участь у забігу — тоді вшанував пам'ять захисника з Маньківки. «Хлопці життя віддали для того, щоб ми тут жили, працювали, діти наші вчилися», — наголосив він.

Ветеран Іван, мобілізований з перших днів повномасштабного вторгнення, уперше доєднався до акції. «Важливо, щоб суспільство не забувало, завдяки кому Україна стоїть, живе і працює», — зауважив він. А восьмирічна Мар'яна пробігла дистанцію за свого загиблого сусіда Юрія Рибаченка, пояснивши: «Я поважаю наших воїнів, дуже їм дякую, що вони дають нам ходити, купляти й взагалі жити».

Загалом у забігу в Жашкові взяли участь близько 130 людей.