Ми з «окраїни» стаємо справжньою країною: філософ про кордони та імперію

Від російських авторів, навіть тих, які називають себе антиімперськими, часто можна почути, що слово «Україна» походить від «окраїни». Мовляв, це лише прикордоння імперії, а такі території завжди хаотичні й небезпечні. Через це їх нібито треба приборкувати силою — і так «антиімперський» дискурс непомітно перетворюється на імперський.

В українській інтелектуальній традиції, натомість, існує інше тлумачення. Україна — це край, рідна земля, а також уміння провести цей край, тобто встановити кордони та захищати їх. Тут межа — не пасивне поняття, а активне: ми не люди прикордоння, а люди, які самі визначають свої межі.

Історію України можна описати як постійну спробу провести кордони у світі безкордоння, провести край у безкрайності. Для європейської традиції кордон є священним поняттям через географічні, кліматичні та суспільно-політичні причини. Натомість Росія як євразійська степова імперія побудувала свою ідентичність на ідеї безмежжя, де немає меж між країнами, народами, людьми чи навіть словами.

Що більше Україна сьогодні показує Росії її межі, кладе край цій безкрайності та безкарності, то більше ми з «окраїни» перетворюємося на справжню країну, яка зупиняє імперську експансію. І саме тоді зсередини руйнується ідея російської імперії, адже вона існує лише поки постійно розширюється. Щойно в неї з'являються межі, вони стають тріщинами, що проникають усередину, і вона починає звужуватися.