14 вересня 1812 року: як Наполеон увійшов до порожньої Москви й втратив армію

Коли кавалерія маршала Йоахіма Мюрата обережно в'їхала на вулиці Москви, ветерани багатьох кампаній не повірили власним очам. Місто, яке масштабами й багатством не поступалося Парижу чи Лондону, зустріло їх тишею. З майже чверті мільйона мешканців залишилися лічені тисячі — переважно іноземні гувернери, тяжкопоранені солдати та в'язні, випущені з тюрем.

Розрахунок Наполеона був простий: розбити вороже військо у генеральній битві (під Бородіном він вважав це завдання виконаним) і продиктувати мир у захопленій столиці. Але вже в ніч на 15 вересня Москва почала горіти. Генерал Філіпп-Поль де Сегюр, свідок тих подій, згадував: "Ми йшли по вогняній землі, під вогняним небом, між двох вогняних стін".

Пожежі спалахували в різних кінцях міста майже одночасно. Найімовірніше, це був спланований підпал: пожежні помпи та реманент заздалегідь вивезли, а вогонь передусім підпалювачі спрямували на торгові ряди, склади з провіантом і дерев'яні садиби. За кілька днів неконтрольоване полум'я знищило понад три чверті забудови.

Для багатонаціональної Великої армії, де поруч із французами служили поляки, італійці, німці та голландці, це обернулося катастрофою. Зник не лише політичний трофей, а й база для зимівлі. Близько 100 тисяч виснажених солдатів (із приблизно 600 тисяч, які в червні перетнули Німан) опинилися серед згарища без їжі та фуражу, а розтягнутий на тисячі кілометрів шлях постачання фактично розірвався.

Найбільшою помилкою стало не саме вторгнення, а рішення залишитися. Наполеон провів у вцілілому Кремлі 35 днів — з 14 вересня по 19 жовтня, чекаючи, що Олександр I, який перебував у безпечному Санкт-Петербурзі, попросить перемир'я. Прусський офіцер Карл фон Клаузевіц зазначав, що армія почала гнити зсередини ще до холодів: дисципліна падала, елітні підрозділи перетворювалися на мародерів, які обмінювали знайдені картини, шовк і срібло на хліб та воду. Коні гинули тисячами щодня, що паралізувало кавалерію й артилерію, а разом із ними — мобільність.

Коли 19 жовтня наказ про відступ нарешті прозвучав, було запізно. Південний, багатший на провіант шлях перекрила реорганізована армія супротивника, і французам довелося йти старою, вже спустошеною дорогою. Сильні морози вдарили лише в листопаді, але армія розпадалася ще до першого снігу — від голоду, виснаження, дизентерії та висипного тифу. Наполеона зламали не геніальність російських генералів і не погода, а власний логістичний колапс, гординя та хибна оцінка супротивника. Кордон у грудні перетнули лише кілька десятків тисяч із півмільйонної армії вторгнення, а міф про його непереможність згорів разом із Москвою.