Паризький мир 1783 року: як США виторгували незалежність і подвоїли територію

Паризький мирний договір, підписаний 3 вересня 1783 року, перетворив бунтівні колонії на визнану світом державу. Хоча вирішальну військову поразку британці зазнали ще 1781-го під Йорктауном, останнє слово лишилося за дипломатами.

Американську делегацію склало тріо, яке варте окремої згадки. 77-річний Бенджамін Франклін — улюбленець паризьких салонів, що за маскою добродушного дідуся ховав сталеву хватку. Джон Адамс — впертий пуританин із Массачусетсу, позбавлений європейського такту. І Джон Джей — юрист, який нікому не довіряв, особливо союзникам.

Це тріо пішло на безпрецедентний крок: розпочало сепаратні переговори з Лондоном за спиною Франції, яка фінансувала революцію. Французький міністр граф де Верженн бачив США лише слабким пішаком у грі проти Британії, а Іспанія взагалі вимагала контролю над Міссісіпі. Тож Джей переконав колег порушити інструкції Конгресу й таємно вийти на британського прем'єра графа Шелберна. Той, прагнучи посварити американців із Парижем, запропонував напрочуд щедрі умови.

Договір складався з 10 статей. Перша проголошувала: «Його Британська Величність визнає згадані Сполучені Штати... вільними, суверенними й незалежними державами». Західний кордон нової держави встановили по Міссісіпі, північний — по Великих озерах, південний — по 31-й паралелі. Територія США зросла вдвічі, що заклало основу майбутньої експансії на Захід. Джон Адамс окремо виборов для американців право рибалити біля Ньюфаундленду. Натомість Штати пообіцяли виплатити довоєнні борги британським кредиторам і повернути майно лоялістам — щоправда, останню обіцянку здебільшого проігнорували.

Британія погодилася на такі умови не від доброго життя: Лондон воював одразу проти Франції, Іспанії та Нідерландів, і продовження війни загрожувало іншим колоніям. Емоції британців добре передає незавершена картина американського художника Бенджаміна Веста: американські делегати пишно позували, а британський комісар Річард Освальд відмовився. Полотно досі висить у музеї Вінтертура з порожньою правою половиною — символом розтоптаної гордості Лондона.