Біль у спині: новий стандарт МОЗ змінює правила для пацієнтів і аптек

Новий стандарт медичної допомоги «Біль у попереку (нижній частині спини)» затверджено наказом МОЗ від 8 вересня 2026 року № 1326. Він описує поетапний підхід, де на першому місці — первинна допомога, біопсихосоціальна модель і мінімум необґрунтованих втручань.

Одна з ключових тез: рутинні КТ і МРТ без клінічних показань не потрібні. Знімки часто показують вікові зміни — дегенерацію дисків чи протрузії, які можуть не мати жодного стосунку до болю. А зайва діагностика іноді лише підвищує тривожність людини й тягне за собою непотрібне лікування.

Ліки тут — не головна зброя. При гострому та підгострому болю фармакотерапія є другою лінією, а першою залишаються рух, відновлення функції та нелікарські підходи. Препарати мають допомогти людині не випадати з активного життя, тож стандарт радить найнижчу ефективну дозу на найкоротший строк і регулярну перевірку, чи справді є користь.

Для працівників аптек важливо розрізняти дві групи сигналів. «Червоні прапорці» — ознаки можливої серйозної патології, коли потрібна оцінка лікаря, а часом і термінове скерування. «Жовті прапорці» — психосоціальні фактори: страх руху, тривога через «пошкоджений хребет», переконання, що будь-який біль означає щось страшне. Саме вони можуть заважати відновленню та сприяти хронізації болю, тому стандарт наголошує на чутливій і мотиваційній комунікації.

Коли ж іти до лікаря? Планово — якщо після 14 днів лікування немає позитивної динаміки, біль повторюється, посилюється, суттєво обмежує повсякденну активність або триває понад 12 тижнів. Негайно — при затримці чи нетриманні сечі або калу, втраті чутливості в промежині, прогресуючій слабкості в ногах, сильному болю після значної травми, гарячці чи ознобі разом із болем у спині, підозрі на інфекцію, новому болю на тлі онкологічного анамнезу чи незрозумілому схудненні.

Якщо ж загрозливих симптомів немає, першою лінією фармакотерапії залишаються нестероїдні протизапальні препарати. Але перед їх відпуском варто уточнити вік, супутні хвороби, виразкову хворобу чи шлунково-кишкові кровотечі в анамнезі, серцево-судинні та ниркові проблеми, а також інші ліки, які приймає людина. Це збігається з рекомендаціями ВООЗ щодо хронічного первинного болю в попереку: НПЗП можливі, але короткочасно або інтермітивно, з урахуванням профілю безпеки.

Парацетамол як монотерапія гострого неспецифічного болю в попереку не рекомендується через низьку доведену ефективність — але це не означає, що його не можна застосовувати загалом при будь-якому болю в спині. Опіоїди лікарі мають призначати не рутинно, а лише при вираженому болю, коротко — до 2 тижнів, якщо інші засоби протипоказані або не працюють. Міорелаксанти при вираженому спазмі — курсом 3–7 днів, при гострому болю — до 4 тижнів. Бензодіазепіни, антидепресанти й протисудомні при неспецифічному ненейропатичному болю не рекомендують через обмежену ефективність і співвідношення користь/ризик.

Ще один практичний момент: тривалий постільний режим — це минуле. Людині радять продовжувати звичну діяльність або якнайшвидше до неї повертатися, поступово додаючи розтягування, зміцнення м'язів та аеробні вправи. А якщо біль не минає після 14 днів, пацієнта скеровують на амбулаторну консультацію до невролога, який за потреби призначить нейровізуалізацію та скоригує терапію.

Тож роль фармацевта — не знайти «найсильнішу таблетку», а безпечно зорієнтувати людину, вчасно помітити небезпечні сигнали, пояснити правила застосування ліків і підтримати активне відновлення. У більшості випадків біль у попереку не є небезпечним і добре піддається консервативному лікуванню.