Нафтовий шторм: чому США звинувачують Україну і що буде з Ормузькою протокою

Скотт Бессент, міністр фінансів США, днями заявив, що Ормузька протока за два роки «заросте бур'яном» і стане «нікчемною водоймою». А ще — що ціни на нафту розганяє Україна. Звучить дивно, але саме так американські посадовці пояснюють енергетичну кризу у себе вдома.

Насправді проблеми від українських ударів отримує лише Росія, каже Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова. За його словами, наші удари по російських НПЗ не вилучають сиру нафту зі світового ринку — навпаки, знижують здатність РФ переробляти її на бензин і дизель. За даними Kpler, на середину липня близько 58% номінальних потужностей російської переробки простоювали або зазнали атак, а завантаження НПЗ впало до найнижчого рівня за два десятиліття. Експорт нафтопродуктів із РФ скоротився до 1,2 млн барелів на добу проти 2,3 млн роком раніше, а от сирої нафти за кордон пішло більше. Тобто дешевої сировини на ринку стало більше, а не менше.

«Бессенту просто треба знайти якусь причину зростання цін, яка не пов'язана з діями Штатів. І тому він згадує про Україну», — каже Іван Ус із Національного інституту стратегічних досліджень. За його словами, владі США потрібно, щоб до виборів 3 листопада їх ні в чому не звинувачували.

Щодо «нікчемного» Ормузу думки експертів розійшлися. Ус підтримує американську тезу: ОАЕ вже обходять протоку через Фуджейру, Саудівська Аравія має виходи до Оманської затоки та Червоного моря, Ірак відновлює нафтопровід до Сирії. Паливний експерт Дмитро Льоушкін додає: саудити заздалегідь підготували трубопровід до Янбу на 6 млн барелів на добу, а разом із газопроводом, заповненим нафтою, це вже 8 млн. Щоправда, через удари хуситів прокачку цим маршрутом довелося призупинити.

Але Омельченко з Центру Разумкова не такий оптимістичний. За його підрахунками, обхідними шляхами можна замістити лише 5 із 20 млн барелів на добу, а на нові маршрути потрібно щонайменше 10 років. «Ніхто не може на сьогодні такі втрати компенсувати», — наголошує він.

Ставку США на венесуельську нафту експерти теж оцінюють обережно. Запаси там справді величезні, але інфраструктури для видобутку бракує, а на її створення підуть роки. «Мова про 1,5 мільйона барелів максимум — це не 15 мільйонів, які втрачені через Ормузьку протоку», — підсумовує Омельченко.

Тим часом нафтова лихоманка перекроює геополітичну карту. Ус звертає увагу на Мекканську угоду між Туреччиною, Пакистаном та ОАЕ — своєрідний «ісламський НАТО», який має стати гарантом нафтових потоків. Україна, за його словами, вже підтримала ці проєкти: Зеленський відвідав Саудівську Аравію, Катар, ОАЕ, Йорданію та Сирію. Нові маршрути ведуть до Туреччини й далі до Європи — і це зменшує залежність ЄС від РФ.

Льоушкін до Мекканської угоди ставиться скептичніше: Пакистан занадто далеко від Ормузу й хоче радше геополітичних дивідендів, ніж реально охороняти труби. Але з тим, що роль Саудівської Аравії та Туреччини зростатиме, погоджується.

Світ справді змінюється — і Україна в епіцентрі цих змін: наші дрони долітають уже й до каспійських портів та Ямалу. Як сильно все зміниться ще за два роки, лишається тільки уявляти.