«Мамо, чого ти плачеш? Ну підлікуюся»: історія 23-річного Миколи Сєрова з Сіверська

Микола Сєров народився 9 липня 2003 року в Сіверську на Донеччині. Навчався у місцевій гімназії №3, потім закінчив Сіверський професійний ліцей. У школі заступався за тих, кого ображали.

«Він завжди захищав слабших. Йому шкода було таких людей», — розповідає його мати Вікторія. З дитинства Микола любив малювати й складати пазли, а в підлітковому віці вже намагався заробляти — розбивав цеглу, коли розбирали будинки, рубав дрова. На позиціях його часто супроводжували «бойові» коти й собаки.

30 листопада 2021 року, невдовзі після 18-річчя, він пішов на строкову службу до 91 окремого Охтирського полку оперативного забезпечення. 24 лютого 2022-го зустрів повномасштабне вторгнення в Охтирці, де й відбувся його перший бій. 13 березня того ж року підписав контракт із ЗСУ, влітку перевівся до 54 окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи. Служив сапером, згодом став оператором безпілотників; побратими знали його як Бармена. Воював поблизу Соледара, Роздолівки, Миколаївки та Федорівки, а у вересні 2022-го брав участь у звільненні Білогорівки на Луганщині. «Він дуже цим пишався», — згадує мати.

Під час служби Микола зазнав поранення, і в грудні 2022 року військово-лікарська комісія визнала його обмежено придатним. Попри це він продовжував виконувати бойові завдання, а з вересня 2023-го до лютого 2024-го перебував у Ізюмському районному ТЦК, де писав рапорти, аби повернутися на передову. У лютому 2024-го повернувся на службу й готувався стати оператором БпЛА. 13 травня 2025 року продовжив контракт у підрозділі «Скеля» — спершу штурмовиком, потім оператором дронів. Підрозділ працював на Покровському напрямку та на Сумщині. Травми рук, ніг, голови й обличчя він не вважав причиною довго залишатися поза службою: «Пару-трійку днів відлежався, руки, ноги позаживали — і знову воювати».

13 липня 2026 року Микола перевівся до 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». 24 серпня під Рай-Олександрівкою на Донеччині він дістав поранення живота та кишечника від удару російського дрона-камікадзе. «Він вийшов зі мною на зв'язок, він був ще веселий. Я записувала відео, як він щось жартує зі мною. Каже: «Мамо, чого ти плачеш? Ну підлікуюся, витягнуть ті осколки»», — розповідає Вікторія. За її словами, одразу після поранення сина не евакуювали, і вона зверталася до різних інстанцій, аби з'ясувати, коли за ним приїдуть. Побратими самостійно почали евакуацію 26 серпня: «26-го числа хлопці з сьомої ранку до десятої за три години подолали сім кілометрів. Вони зробили все, що могли, але вже було пізно». Під час евакуації серце Миколи зупинилося. Вікторія звернулася до відповідних органів щодо обставин поранення та евакуації сина — наразі триває перевірка.