«Ти будеш усім розповідати, яким я був»: історія захисника з Дніпра Станіслава Гармаша

Станіслав народився 6 вересня 1995 року в Дніпрі. Після дев’ятого класу вступив до коледжу ракетно-космічного машинобудування, а в 2015-му отримав кваліфікацію техніка-електромеханіка. Далі була Національна металургійна академія, куди його одразу зарахували на третій курс механіко-машинобудівного факультету. Диплом бакалавра він здобув у 2017 році.

Хлопець завжди цікавився механікою, займався спортом, грав у футбол і ходив на бокс. Любив знімати відео, колись навіть записував музику. А ще вмів чудово рибалити й готувати суші — захоплень у нього було безліч.

«З дитинства Станіслав був моєю підтримкою і моїм захистом, дуже добрим і люблячим. Я завжди знала, що можу до нього звернутися. Якщо мені було важко — він був поруч», — згадує молодша сестра Анастасія. Вона розповідає, що вони багато часу проводили разом: пили каву, ходили в кіно, пробували щось нове. Брат любив, коли його називали Стасян, а сестра кликала його Малой — так, як більше ніхто не називав.

У 2018 році Станіслава призвали на строкову службу до Національної гвардії, а за рік він пішов у запас. У 2021-му поїхав до Польщі, вивчився на далекобійника, але плани перекреслила війна. У травні 2022-го він добровільно став на захист України, воював на Донеччині та Запоріжжі у складі 203-го окремого батальйону 108-ї бригади тероборони. Позивний «Konungr» узяв на честь персонажа комп’ютерної гри.

Побратими розповідають: під час виконання завдань Станіслав не раз проявляв мужність і навіть врятував товариша, ризикуючи власним життям. Його відзначили нагородою «За сумлінну службу». 25 листопада 2025 року поблизу села Барвінівка на Запоріжжі він потрапив під ворожий обстріл — життя старшого водія-гранатометника обірвалося в бою.

«Станіслав віддав найдорожче — своє життя — заради майбутнього своєї країни, заради миру та свободи для всіх нас. Його мужність, доброта та самопожертва житимуть у наших спогадах вічно», — каже Анастасія. Вона досі пам’ятає розмову з братом на його 30-річчя: тоді вона казала, що не зможе жити без нього, а він відповів: «Якщо щось зі мною станеться, ти будеш усім розповідати, яким я був». Через два місяці батько зателефонував і повідомив про загибель сина.

У захисника залишилися мати, батько і сестра. Поховали Станіслава на Краснопільському цвинтарі в Дніпрі. Триває збір підписів за петицію про присвоєння йому звання «Герой України» (посмертно).