«Хто, як не я». Історія загиблої черкащанки «Фреї»

Аліна «Фрея» Пащенко з Черкащини планувала служити в армії до кінця війни. У січні вона підписала контракт і стала операторкою безпілотників у 60-й інгулецькій бригаді. До цього дівчина очолювала черкаський осередок «Сокіл», проходила вишколи та стрільби. «Я тут, щоб розвиватися і виконувати роботу», — пояснювала вона в інтерв’ю американському виданню за два дні до загибелі.

Рідний брат Максим згадує її як допитливу, добру та сором’язливу. Вона любила спорт, малювання, фотографувала природу, робила сюрпризи рідним. Мріяла про авто, власне житло та подорожі, але головною метою була військова справа. «Вона мала багато цілей. Серед останніх планів — поїхати з подругами в Одесу на море», — розповідає Максим. Востаннє вони говорили 28 червня — Аліна готувалася до виїзду на позицію.

У «Соколі» «Фрею» називали «Журба» через сором’язливість, але вона була справжнім лідером. Нинішня керівниця осередку Вікторія Самойлюк каже: «Вона була наставницею. Не злилася, не кричала, хоча провчити могла. Вміла об’єднувати людей». У вишкільних таборах Аліна запровадила «пошту» — листування між учасниками, яке зачитували біля багаття. Вона акцентувала на тактичній медицині та стрільбі, готуючи молодь до служби.

Подруга Анастасія Раковська знайома з Аліною з 2020 року. «Вона горіла „Соколом“. У неї сяяли очі, коли розповідала про це. Ніколи не казала, що погано чи складно», — згадує Анастасія. «Фрея» ненавиділа обман та ухиляння від служби, на запитання «чому юним дівчатам доводиться воювати» відповідала: «Хто, якщо не я». Останнє листування подруг обірвалося на фразі Аліни: «Вийду з позиції й обов’язково зустрінемось».