1,5 ГВт зеленої генерації на паузі: що заважає інвесторам будувати енергетику

Про це розповів директор з розвитку бізнесу Elementum Energy.

До 2022 року енергетичну безпеку зводили до достатньої кількості генерації та стабільності мереж. Війна показала, що навіть профіцитна система вразлива, якщо потужності зібрані на великих об'єктах. Тож замість простого відновлення втрачених мегаватів потрібна система, яку складніше вивести з ладу: поєднання великої базової та розподіленої генерації по регіонах, з автономними промисловими й житловими кластерами.

Приватний капітал готовий інвестувати, але проєкти впираються не так у гроші, як у воєнні ризики, передбачуваність правил і інфраструктурні обмеження. Перший блок проблем — логістика: великогабаритне обладнання для ВЕС доводиться везти через порти Польщі чи Румунії, бо постачальники не готові доставляти його напряму в Україну, а ще потрібні ремонт і посилення доріг, мостів та проїздів із залученням місцевих громад.

Другий фактор — регуляторна нестабільність. Є й позитивні зміни: можливість продавати «зелену» енергію на ринку без втрати тарифу, ввезення обладнання без ПДВ і мита. Але є й ретроспективні рішення — зокрема закон про додаткову плату за приєднання до мережі «Укренерго» навіть для вже підписаних договорів. Інвестор або платить нову суму, або ризикує втратити проєкт. Сплеску нових потужностей це не дало, а частина проєктів, зупинених на час воєнного стану, буде втрачена.

Третій виклик — фінансування. Банкам і міжнародним інституціям потрібні довгострокові контракти — CfD або корпоративні PPA, яких в Україні бракує. Додати впевненості могла б пріоритетна диспетчеризація для вітропарків, щоб їх не вимикали надто часто, та можливість відсоткових позик усередині групи компаній. Для проєктів 80–100 МВт і більше українського банківського сектору недостатньо — потрібні IFC та EBRD з їхніми вимогами до комплаєнсу й ESG.

Окрема проблема — страхування воєнних ризиків. Ліміти MIGA обмежені: покриття близько 20 млн євро для великого вітропарку вистачить хіба на пару турбін, а комерційне страхування коштує 6–10% вартості об'єкта на рік. Донорські гранти допомагають, але перевірки тривають один-два роки, тож будувати стратегію лише на них неможливо.

За оцінками автора, в Україні на паузі перебуває щонайменше 1,5 ГВт готових проєктів нової стійкої генерації. Якщо країна справді планує досягти 6,2 ГВт вітрових потужностей до 2030 року, ці рішення мали б працювати ще вчора. Післявоєнна енергосистема не повинна бути копією довоєнної — вона може стати децентралізованішою, гнучкішою та адаптивнішою.