На Рівненщині знайшли двометрові папороті, які пам'ятають динозаврів

Таку знахідку зафіксували дослідники Національного природного парку «Пуща Радзівіла». Йдеться про орляк сосняковий (Pteridium pinetorum) — одного з найбільших трав'янистих папоротей української флори.

Коли рослини ростуть щільно, людина буквально опиняється всередині зеленого «лісу»: високі вайї затуляють простір навколо й утворюють своєрідні папоротеві тунелі. У парку науковці нарахували екземпляри заввишки до двох метрів. Від близького орляка звичайного сосняковий відрізняється будовою листкової пластинки — його листя має ажурніший, тонко розсічений вигляд.

Папоротеподібні з'явилися на Землі задовго до динозаврів, а їхні давні родичі були частиною рослинності прадавніх лісів. Сучасний орляк, звісно, не «динозаврова рослина» буквально, але посеред його двометрових заростей відчуття доісторичного світу цілком реальне. Недарма такі хащі часто використовують як природні декорації у фільмах про давній світ.

Квітів і насіння папороть не утворює — вона розмножується спорами. Саме ця особливість породила безліч легенд: люди бачили великі зелені рослини, але не розуміли, звідки береться потомство. Так виникла віра, що папороть цвіте лише одну ніч на рік, а її чарівна квітка одразу зникає. Найвідоміша легенда пов'язана з Купальською ніччю: за переказами, опівночі папороть розквітає вогняною квіткою, і той, хто її знайде, зможе бачити скарби, розуміти мову тварин або стати невидимим. Подібні вірування поширені у фольклорі Східної та Північної Європи, а в британській традиції йшлося про чарівне насіння папороті. Ботаніки ж пояснюють усе прозаїчніше: жодної чарівної квітки немає, а «магія» — у спорах і складному життєвому циклі.

Із романтикою прадавнього лісу краще не експериментувати на кухні. Представники роду Pteridium містять біологічно активні речовини, зокрема птаквілозид, який вчені пов'язують із генотоксичною та канцерогенною дією. Особливо багато потенційно небезпечних сполук може бути в молодих пагонах, тож збирати дикі пагони орляка для їжі без чіткої видової ідентифікації та спеціальної обробки не варто. Навіть традиційне варіння, за дослідженнями, суттєво зменшує кількість птаквілозиду, але не обов'язково прибирає його повністю.

Натомість для екосистеми ці зарості — не просто «бур'ян». Вони створюють укриття для дрібних ссавців, земноводних, птахів і комах, формуючи своєрідний нижній ярус лісової рослинності. Тож помилуватися зеленою стіною варто, а от залишити її краще мешканцям лісу.