15 місць, де країна показує себе без туристичного глянцю

Івуар на березі Женевського озера у Франції стоїть уже понад сім століть. Село пережило війни та інші випробування, але зберегло старий вигляд: бруковані вулички, квітники й невеликий замок, який звів граф Савойський Амадей V. Івуар належить до асоціації найкрасивіших сіл Франції.

В Австралії варто звернути увагу на острів Кенгуру. Близько третини його території віддано заповідникам і національним паркам, скелясті береги межують із зеленими просторами. Там живуть кенгуру, коали, варани, качкодзьоби та безліч птахів, а в прибережних водах можна побачити дельфінів і тюленів.

Нідерландська фортеця Буртанж, відома як «Зоряна», постала за часів Вісімдесятирічної війни за незалежність від Іспанської імперії. Незвична форма мала допомагати триматися проти артилерії. Після війни укріплення якийсь час стояло покинутим, потім його перебудовували й розширювали. Нині сюди їдуть заради збереженої фортифікаційної архітектури та краєвидів.

Іспанську Альбаррасіну називають «рожевим містом». Філософ Ортега-і-Гассет писав про його казковий силует. Звивисті старі вулиці, гори Сьєрра-де-Альбаррасін, зелені луки й річки творять окремий пейзаж, а поблизу збереглася римська споруда — акведук завдовжки близько 18 кілометрів.

В англійському Девоні курорти сусідять із рибальськими селами та старими портами. З цим графством між Брістольською затокою та Ла-Маншем пов'язані імена мореплавців Френсіса Дрейка й Волтера Релі та письменниці Агати Крісті, а події «Собаки Баскервілів» Артура Конан Дойла теж розгортаються саме тут.

Японський Хоккайдо показує інший бік країни — просторий і спокійний. Тут є лавандові поля, гірськолижні схили, Блакитне озеро й гірські краєвиди, а одним із символів острова вважають маленьку летягу едзо момонга.

Португальське Монсанто ніби проросло між величезними гранітними валунами. Кам'яні вулички, черепичні дахи, гори й зелень майже не змінилися за століття. Колись це був один із центрів провінції Бейра-Байша, а 1938 року його назвали «найбільш португальським селом». Частина будинків і закладів буквально вбудована між каменями.

В Ісландії на південному сході є каньйон Ф'ядраргл'юфур, який сформувався після льодовикового періоду вздовж річки Ф'ядра. Він тягнеться приблизно на два кілометри, а глибина сягає близько 100 метрів. Високі зелені схили, вода та скелі роблять прогулянку тут однією з найяскравіших зустрічей з ісландською природою.

Італійське Альберобелло впізнають за труллами — білими кам'яними будиночками з конусоподібними дахами. Їх у місті близько півтори тисячі, а історія деяких налічує багато століть. Назву поселення пов'язують із латинським Arboris Belli — «красиві дерева».

Темна алея, або Dark Hedges, — одна з найатмосферніших доріг Північної Ірландії. Буки тут висадила родина Стюарт приблизно три століття тому, щоб створити ефектний під'їзд до маєтку. Згодом переплетені крони утворили над дорогою природний тунель, а легенди додали місцю містики: кажуть, серед дерев з'являється привид Сірої леді.

Іранський Кандован здалеку нагадує величезний кам'яний мурашник. Будинки вирубані просто у скельних породах, а поселення постало серед незвичайного вулканічного рельєфу. Попри давній вигляд осель, місцеві давно користуються сучасними зручностями. Назву перекладають як «бджолині вулики».

Гоббітон у Новій Зеландії створили на овечій фермі спеціально для зйомок трилогії «Володар перснів». Над декораціями працювали сотні людей. Після зйомок сюди почали приїжджати шанувальники історії, щоб побачити нори гобітів, паб «Зелений дракон», млин і міст.

Озеро Тітікака в Андах на кордоні Перу та Болівії століттями мало особливе значення для місцевих народів. Воно вражає масштабами й культурою громад, які живуть на його берегах. Найбільше відомі плавучі острови з очерету, заселені представниками народу уру, де традиційний уклад досі тісно пов'язаний з озером і давніми ремеслами.

Іспанський острів Сан-Хуан-де-Гастелугаче лежить біля узбережжя Біскайської затоки та з'єднаний із материком вузьким кам'яним переходом. До вершини ведуть довгі сходи, а нагорі стоїть старовинний скит. У нагороду за підйом — панорами скелястого берега, синього моря та хвиль, що розбиваються об скелі.

Марокканський Шефшауен розташувався серед гір і став відомим за межами країни завдяки синім вулицям. Фасади, сходи, двері та провулки пофарбовані у десятки відтінків — від ніжно-блакитного до насиченого синього. На тлі гір, старої архітектури й традиційного декору це створює майже казкову атмосферу.