«Швидку» до нас не пустили»: історія вцілілого з Оленівки

Асан Ісенаджиєв з 2 окремого медичного батальйону 12 армійського корпусу опинився в тому самому бараку, куди російські військові вночі здійснили теракт. Він розповів, що одразу після вибуху ті, хто вижив, почали самотужки витягувати поранених з-під завалів. Росіяни ж спершу втекли, а коли повернулися — спокійно пили каву й вимагали, аби поранені не кричали.

Лише за три години до місця трагедії привели інших полонених з військово-медичного шпиталю, серед яких були медики. Але навіть тоді ворог не надав жодних спеціальних засобів. Ісенаджиєв розповів, що не можна було поставити крапельницю чи зробити декомпресію грудної клітки — росіяни не дозволяли ріжучі предмети.

«По деревах ми бачили, що прибула, найімовірніше, швидка з окупованих територій. Але росіяни не пустили її на територію колонії», — згадує військовий. Евакуацію поранених почали лише близько шостої ранку. Їх привезли на КрАЗах, де просто клали на кузов. Через брак засобів перев'язки були неміцні, тож рани доводилося тампонувати футболками, а поранені сиділи в певних позах, щоб пов'язка хоча б трималася.

Тієї ночі від вибуху загинули 53 українські захисники, ще кілька померли дорогою до шпиталю. «Росіяни просто всіх клали як-небудь. Вони не дивилися, що там важкопоранені. Та й не думаю, що вони взагалі думали, що хтось виживе», — наголосив Ісенаджиєв. У бараку тоді перебувало майже 200 військовополонених.