Звідки насправді береться лимонна кислота на вашій кухні

Вичавити стільки соку з цитрусів, скільки потрібно промисловості, просто нереально. Тож близько 99% харчової добавки E330 у світі отримують зовсім інакше — через ферментацію цукрів за участі мікроскопічного грибка.

Головний «працівник» на виробництві — пліснявий грибок Aspergillus niger, той самий чорний аспергіл. Він перетворює вуглеводи на органічну кислоту. Сировина буває різною: в Азії та США найчастіше беруть кукурудзяний або картопляний крохмаль, у Європі — цукровий буряк і тростину у вигляді патоки чи меляси, а для особливо чистого продукту використовують глюкозні та декстрозні сиропи.

Далі все відбувається у кілька етапів. Цукровмісну сировину змішують із водою та поживними мінералами, додають штами грибка — і той заходиться поглинати цукор, виділяючи кислоту просто в рідину. Потім рідину відокремлюють від біомаси грибка, очищають від домішок, кислоту осаджують, висушують і подрібнюють у звичний кристалічний порошок.

А як же лимони? До початку XX століття кислоту справді добували із соку незрілих італійських лимонів. Але метод виявився надто неефективним, і від нього відмовилися. При цьому результат однаковий: хімічна формула C6H8O7 не змінюється залежно від способу отримання, тож отримана біосинтезом кислота повністю ідентична тій, що міститься у фруктах.

І хоча господині звикли бачити її на кухні, цим застосуванням справа не обмежується — засіб непогано себе показує і під час прання.