Польський шляхтич, який обрав Україну: історія адвоката Петлюри Яна Токаржевського-Карашевича
Він мав маєтки на Поділлі, титул княжого роду і родичів-генералів у польському війську — але свідомо назвав себе українцем. І саме цей вибір привів його до таємної дипломатії з Ватиканом та захисту Головного отамана УНР у суді.
У вересні 1918 року Ян Токаржевський-Карашевич, український дипломат, передав таємного листа кардиналу Акілле Ратті — тому самому, який невдовзі став Папою Римським Пієм XI. Річ у тім, що російська еміграція лякала Святий Престол так званим українським сепаратизмом, а уряд УНР домагався офіційного визнання своєї держави у Ватикані.
Посаду радника посольства Української Держави у Відні Токаржевський-Карашевич отримав того ж 1918 року — за наказом гетьмана Павла Скоропадського. Призначення викликало подив: багато політиків сумнівалися, що 33-річний польський землевласник з Поділля відстоюватиме самостійність України як слід. Однак він без вагань зрікся своїх володінь і взявся до роботи.
Родовід дипломата сягає литовсько-руського княжого роду гербу Труби, який осів на Поділлі ще у XIV столітті й поріднився з польською шляхтою. Йому належали маєтки у Чабанівці, Кривчанах та Лисківцях. Освіту здобував у Швейцарії, Австрії, Німеччині та Франції — вивчав філософію й політологію у Фрібурзі, Відні, Мюнхені та Тулузі.
Родина майбутнього дипломата сповідувала католицизм і вважала себе поляками. Його кузен Міхал Токаржевський-Карашевич дослужився до генерала Війська Польського. Та попри це Ян змолоду свідомо ідентифікував себе як українець. Він поділяв погляди історика В’ячеслава Липинського, який тоді мав чималий вплив і доводив: людина належить до тієї нації, на чиїй землі живе і чию історію приймає як власну. Цей вибір шляхтича викликав обурення у польських аристократичних колах.
