Віро, Надіє, Любове: як лагідно називати ці імена українською

Віра, Надія та Любов — імена, знайомі кожному українцю. Та мало хто здогадується, скільки ніжних варіантів для них зафіксовано в словниках. Деякі з цих форм сьогодні майже вийшли з ужитку, хоч і залишаються цілком літературними.

Словник-довідник Лариси Скрипник та Ніни Дзятківської «Власні імена людей» пропонує для Віри такі розмовні й пестливі форми: Віронька, Вірочка, Віруня, Вірунька, Віруся, Віруська, Вірка, Вірця. Тож якщо хочеться сказати лагідно, підійдуть Вірочка, Віронька, Віруня або Віруся.

Для Надії варіантів ще більше: Надієнка, Надієчка, Надінька, Надійка, Надійська, Надійця, Надісечка, Надісенька, Надіюся, Надюшенька, Надя, Надька. Серед найніжніших — Надієчка, Надійка, Надісенька чи Надіюся.

А от ім'я Любов б'є рекорди за кількістю форм. У словнику наведено: Люба, Любонька, Любочка, Любина, Любинка, Любинонька, Любиночка, Любка, Любця, Любуня, Любуненька, Любунечка, Любуся, Любусенька, Любусечка. Тож звичне Люба — це не просто побутове скорочення, а повноцінна українська форма. Для лагідного звертання також гарно пасуватимуть Любонька, Любочка, Любуня або Любуся.

І ще один важливий нюанс. Коли ми звертаємося до людини, в українській мові потрібен кличний відмінок. Тож правильно казати: Віро! Надіє! Любове! Остання форма для багатьох звучить незвично, але саме вона відповідає нормам українського відмінювання.