З Бельгії — у власну справу: волинянин створює 40 видів м'ясних делікатесів
Олексій Січкарук вісім років пропрацював у Бельгії, а після початку великої війни повернувся в Україну. Тепер він разом із дружиною розвиває власне виробництво крафтової м'ясної продукції в Іваничах.
Коли він уперше спробував себе у тваринництві, то ще не знав, що це стане справою його життя. Ще підлітком Олексій разом із батьком займався ковальством, але згодом захопився свинарством. Після школи здобув юридичну освіту, однак за фахом так і не працював — життя завело його на заробітки до Бельгії.
За кордоном чоловік провів вісім років, але мріяв повернутися додому. У 2019-му він придбав будинок в Іваничах, а ще за два роки переїхав туди з дружиною Олесею. «Зізнаюся, ніколи особливо не хотілося їхати за кордон. Завжди мріяв жити й працювати в Україні. Але для того, щоб започаткувати власну справу, потрібні були кошти, і немалі», — розповідає Олексій.
Про початок повномасштабного вторгнення він дізнався з новин у Бельгії. Дружина благала не повертатися, але чоловік уже вирішив: їде додому. Дорогою через Польщу він завантажив автомобіль медикаментами й повіз їх до України. Це повернення стало стартом нового життя.
Спочатку подружжя вклало зароблені кошти у будівництво виробничого цеху. Перші партії ковбас Олексій робив для себе та знайомих — асортимент тоді складав лише сім видів. Згодом з'явилися постійні клієнти, а дружина на день народження подарувала чоловікові сертифікат на навчання з виробництва крафтової продукції. Це дало поштовх розвитку.
Сьогодні в асортименті Олексія — понад 40 позицій: ковбаси, бекон, полядвиця, тушкованки, паштети, рулети, балик, шинка та солонина. Багато виробів нарізає вручну, коптить у професійній коптильні на натуральному диму. Процес приготування займає кілька днів, адже м'ясо спершу проходить підготовку, що може тривати до трьох діб. «Для мене важливо, щоб сировина була якісною: без зайвої хімії, а тварини вирощувалися на натуральних кормах», — наголошує підприємець.
Поки що Олексій та Олеся працюють удвох, без найманих працівників. Це нелегко: буває, що за день вони так і не зустрічаються, хоча обоє весь час удома. Окрім виробництва, чоловік вирощує поросят та обробляє 15 гектарів землі, де сіє сою й кукурудзу. Допомагає батько. Частину продукції Олексій передає волонтерам, які готують смаколики для українських захисників, а м'ясні відходи віддає сусідці, що опікується покинутими тваринами.
Сам себе Олексій жартома називає «юристом-трактористом». У його планах — збільшити потужності, відкрити власний магазин і створити робочі місця для місцевих. «Не бачу сенсу кудись їхати, коли ті самі гроші можна заробити в Україні, маючи голову на плечах і бажання працювати», — переконаний він.
