69-річний ветеран з Канади їде велосипедом через усю Україну

Старт другої експедиції «Гонка Надії» (Hope Raising Expedition) відбувся 24 серпня у Львові — у День Незалежності України. Маршрут пролягає через Івано-Франківськ, Тернопіль, Вінницю, Умань, Одесу, Кривий Ріг, Дніпро, Кременчук, Черкаси та Бучу, а фініш заплановано в Києві. Загалом команда має подолати близько 2100 кілометрів.

Для 69-річного Якоба Кептки це не спортивний виклик, а спосіб поговорити з українськими ветеранами, які проходять реабілітацію після поранень. Ідея виникла після випадкової зустрічі у Львові: чоловік у шортах із біонічним протезом коліна побачив молодого хлопця на милицях, теж з ампутацією вище коліна, поруч із яким були батьки. «Він не знав, яке життя на нього чекає. І його батьки теж не знали, як із цим упоратися», — згадує Якоб. Тоді він не наважився заговорити, а вночі не міг заснути від сорому й провини. Саме це змусило його повернутися в Україну вже з місією.

Канадець із польським корінням служив у Корпусі морської піхоти США та в резерві канадської армії. Ногу травмував на навчаннях, через що його звільнили зі служби, а ампутація сталася аж через 34 роки після того. Він переніс шість повних замін колінного суглоба за 12 років і загалом провів у лікарнях близько двох років. «Неможливо перенести стільки операцій і залишитися тією самою людиною, якою ти був у 24 роки», — каже він.

Перша експедиція відбулася у 2024 році: з Кракова до Києва, понад 1200 кілометрів за чотири тижні та 17 госпіталів і медичних центрів. У різних містах до Якоба приєднувалися місцеві велосипедисти. З ветеранами він говорить не лише про протези, а й про алкогольну залежність — сам не вживає алкоголю вже 24 роки. «Я розповідаю їм усе це в надії, що моя історія стане для них каталізатором», — пояснює він.

Одна з головних тез Якоба — травма не має визначати людину. «Мені подобається вислів: я людина, яка живе з ампутацією. Наголос на тому, що я все ще людина», — каже він. Він просить ветеранів не міряти власний шлях чужим: «Не порівнюйте свою історію з моєю. Знайдіть у моїй історії щось, із чим ви можете себе ототожнити. І тримайтеся за це». Для самого Якоба таким орієнтиром став велосипед — під час реабілітації на питання лікарів, чого він хоче найбільше, він відповів: знову їздити. Навчання зайняло близько трьох років і приблизно 30 тисяч кілометрів.

Цьогорічний маршрут проходить через регіони, які зазнають російських атак. Через безпекові обмеження початковий план змінили — від поїздки до Миколаєва відмовилися на користь Кривого Рогу та Дніпра. «Я не дозволю російським ракетам і дронам зупинити мене», — наголошує Якоб. Він хоче на власні очі бачити те, про що говорить: «Як я можу бути свідком того, що відбувається тут, якщо залишуся у Львові, де відносно безпечно?»

Окрема мета поїздки — показати українцям, що підтримка за кордоном не зникла. «У світі досі є люди, які підтримують вас і переживають за вас», — каже він. А ще дивується гостинності: «Немає жодного українського міста, в яке я приїхав би, жодного українського готелю чи будинку, куди я зайшов би і де мене не зустріли з любов'ю». Їде Якоб без протеза — педалі крутить однією ногою, для чого велосипед має спеціальне кріплення.