«Колумбія побачила його народження, а Україна — смерть»: у Луцьку поховали добровольця з Колумбії

Карлос Артуро Бохоркес Веласко народився 4 листопада 1999 року в колумбійському місті Кукута. У 20 років він мріяв про військову службу у себе на батьківщині, але там цього зробити не вдалося. Усе змінилося 2023 року, коли він дізнався, що його шваґер Луїс Арсіла воює в лавах ЗСУ. Так Карлос вирішив їхати в Україну.

Уже в листопаді 2023-го він долучився до українського війська в Тернополі. Далі були Херсонщина та Донеччина. До кінця вересня 2024 року він виконував бойові завдання, а потім повернувся додому — до Колумбії. Рідні згадують: там він із захопленням розповідав про Україну і казав, що обов'язково повернеться. Слово стримав — 3 грудня того ж року знову приїхав і знову приєднався до ЗСУ. Цього разу його направили в район Курська.

7 лютого 2025 року Карлос вирушив на бойове завдання, а наступного дня загинув поблизу населеного пункту Нікольський Суджанського району Курської області. Тіло захисника довго залишалося в зоні бойових дій — повернути його вдалося лише у вересні 2025 року. У травні 2026-го рідним повідомили, що тіло знайшли та ідентифікували.

Чин похорону відбувся в кафедральному костелі святих апостолів Петра і Павла. Попрощатися прийшли рідні, побратими, представники міської влади та громади. Перша заступниця Луцького міського голови Ірина Чебелюк наголосила, що особистість військовослужбовця встановили за результатами ДНК-експертизи, після чого й ухвалили рішення поховати його в Луцьку. «Цей випадок особливий тим, що людина з іншої країни віддала своє життя за свободу і незалежність України. Тому завдання і міста, і його жителів – пам’ятати», — сказала вона.

Сестра Карлоса розповіла, що брат не вагався: «Він хотів залишитися тут, і ми пишаємося тим, що він віддав життя за цю країну. Ми також любимо Україну і, попри весь смуток, щасливі бути тут. Ми виконуємо його останнє бажання. Колумбія побачила його народження, а Україна – смерть». Батько захисника подякував Україні, яку син щиро полюбив, і згадав його прохання: «Мій син любив Колумбію – свою батьківщину, де він народився і виріс. Але Україну він любив ще більше, тому що двічі приїздив сюди, щоб воювати. І він просив, щоб його поховали тут, щоб його тіло не забирали до Колумбії». За словами батька, саме в Україні син зміг здійснити мрію всього життя — стати солдатом.

У Карлоса залишилися батько, мати та сестри. Поховали його в секторі військових поховань на міському кладовищі в селі Гаразджа.