Російське зерно дешевшає: порти стоять, експортні прогнози ріжуть

Закупівельна ціна пшениці четвертого класу на півдні Росії за тиждень знизилася приблизно на 19% — до 8,9–10 тисяч рублів за тонну. У центральних регіонах зерно подешевшало на 8%, у Поволжі — на 3%. Водночас автомобільна доставка до глибоководних портів подешевшала на 10,4% — до 12 тисяч рублів за тонну.

Через логістичні проблеми прогнози експорту довелося переглядати: очікування щодо серпневих поставок скоротили з 3,1 мільйона до 1,8 мільйона тонн. На сезон 2026/27 років прогноз експорту пшениці знизили до 44,6 мільйона тонн. Це створює ризик накопичення непроданого зерна на елеваторах, а господарствам без достатніх сховищ доведеться або витрачатися на зберігання, або продавати продукцію за заниженими цінами.

Ситуацію ускладнює те, що врожай у Росії у 2026 році може сягнути близько 140 мільйонів тонн. Тобто скорочення експортних можливостей тисне на виробників саме в момент активного надходження нового зерна.

Ціни на світовому ринку теж реагують. Російська пшениця з протеїном 12,5% у Новоросійську з 11 до 18 серпня подешевшала на 6 доларів — до 215 доларів за тонну FOB. Для порівняння, аналогічна пшениця в Балтійському регіоні за цей період подорожчала до 255 доларів, американська SRW коштувала близько 283 доларів, румунська — 268 доларів. Тобто нижча ціна російського зерна вже не завжди компенсує ризики доставки.

Альтернативних маршрутів для експорту бракує: балтійські порти можуть прийняти максимум близько 20% втрачених обсягів, а інфраструктура Каспію та Далекого Сходу не готова до швидкого перенаправлення всього потоку. Власники зупинених терміналів можуть втрачати 50–70 мільйонів доларів щомісяця. Це вдаряє по закредитованих агровиробниках, яким може забракнути грошей на насіння, добрива та пальне для озимого сіву.

Навіть якщо порти відновлять роботу, експорт навряд чи швидко повернеться до колишніх обсягів: накопичені вантажі, високі страхові премії та небажання судновласників працювати з російськими чорноморськими портами можуть лишатися проблемою ще довго. Іноземні покупці вже активніше укладають довгострокові контракти з альтернативними постачальниками. Найбільші імпортери зерна в Азії — Індонезія, Бангладеш та інші — звертаються до Австралії, Румунії, Болгарії та Північної Америки, що може додатково підштовхнути світові ціни.