Три поранення, 12 операцій і повернення в стрій: історія прикордонника Максима Кравчука

Максим Кравчук служить у прикордонних військах понад 20 років, пройшов АТО, а після повномасштабного вторгнення воював на Харківщині та Донеччині. Три поранення, 12 операцій — і знову служба. Зараз він у підрозділі морально-психологічного забезпечення Волинського загону.

У прикордонники Максим пішов за сімейною традицією: батько теж прикордонник, у роду майже всі чоловіки були військовими. Перший бойовий досвід — 2014 рік, Станиця Луганська, обстріл. Тоді йому було 27. «Дуже страшно було. Це зараз розумію, що це «єрунда»», — згадує він.

Свої перші піхотні бої в складі комендатури швидкого реагування Кравчук прийняв північніше Авдіївки — в районах Очеретиного, Новобахмутівки, Новокалинового. Група з 40 людей, яку він очолював, два тижні тримала оборону посадки вздовж залізниці під постійними обстрілами й штурмами. Своїм ходом із того бою вийшли 11 бійців, двоє загинули. Найважчою втратою став Андрій Лютий: пряме влучання міни в укриття. «Втрати — це найважче, бо ти з людиною тільки спілкувався, а людини вже нема», — каже прикордонник.

Третє поранення Максим отримав торік у липні. Виходив із позиції голим полем, до найближчого укриття було 4 км. Метрів за 200 підлетів дрон і скинув вибухівку просто під ноги. Він відстрілявся, показав дрону середній палець і побіг до укриття — а вже там побачив, що взуття повне крові. У Харківському госпіталі пропонували ампутацію, він відмовився. За два дні евакуаційним поїздом його перевезли до Львова, де зробили 12 операцій.

Після реабілітації Кравчук повернувся на службу. Причина проста: «Не хочу передати війну дітям. Хочу обмежити війну від батьків, від дружини». У нього росте 16-річний син і донька, яка фактично все життя прожила в умовах війни. Раніше він учив вбивати ворога, тепер пояснює, хто ворог, — займається психологічною підтримкою особового складу, вивчає, кому потрібна допомога і чим боєць буде корисний. У загоні служать і поранені побратими — без рук, без очей.

На думку Кравчука, захищати сім'ю має кожен, хто називає себе чоловіком. Але місце в окопі — не для всіх: комусь важливіше писати програмне забезпечення чи складати дрони. «Люди мають розуміти, щоб один воював, треба 10 людей, щоб його забезпечувало», — підсумовує прикордонник.