Поляки і мова: чому українську захищають, а російську не чіпають

Директор економічних програм Ukrainian Institute for the Future замислився над тим, чому Польща так гостро реагує на зазіхання на українську мову, але байдужа до російської. Відповідь, схоже, криється у спільних сторінках історії.

За підрахунками, Росія вбила щонайменше 350 тисяч поляків — у десять разів більше, ніж втрати під час Волинської різні. Цифри вражають: від придушення повстання Костюшка та «Різні Праги» 1794 року загинуло 20 тисяч людей. Листопадове повстання 1830–1831 років коштувало життя до 30 тисячам поляків, ще 10 тисяч змушені були емігрувати, а 5 тисяч родин опинилися в засланні.

Січневе повстання 1863–1864 років забрало до 20 тисяч життів. Близько 40 тисяч учасників відправили на каторгу до Сибіру, де багато хто не пережив дороги. Під час «Польської операції» НКВС 1937–1938 років засудили майже 140 тисяч осіб, з них понад 111 тисяч розстріляли, а близько 28 тисяч потрапили до ГУЛАГу.

Катинський розстріл 1940 року забрав життя майже 22 тисяч польських офіцерів, поліцейських та чиновників. Депортації 1940–1941 років вигнали до Сибіру та Казахстану від 320 до 500 тисяч громадян Польщі — до 100 тисяч з них загинули в засланні. Навіть після звільнення від нацистів, у 1944–1947 роках, репресії вбили до 50 тисяч поляків.

Водночас польське підпілля, зокрема Армія Крайова та батальйони самооборони, у відповідь на дії українців на Волині, Холмщині та Закерзонні вбило до 20 тисяч українців. Ця асиметрія втрат і пояснює, чому для поляків українська мова — символ спротиву спільному ворогу, а російська не викликає таких емоцій.