Панельки старішають: чи справді жити в них небезпечно

Масово зводити будинки з готових залізобетонних деталей у СРСР почали після Другої світової війни. Містам треба було швидко дати житло великій кількості людей, тож будинки буквально складали з елементів, виготовлених заздалегідь на заводах. Це дозволяло щороку вводити в експлуатацію сотні тисяч квартир.

З часом назовні вилізли й мінуси такого підходу: застарілі планування й комунікації, слабша тепло- та звукоізоляція, а подекуди й неякісне виконання окремих робіт. Для багатьох таких будівель проєктувальники закладали приблизно 50–70 років експлуатації.

Найстарші панельні будинки справді наближаються до цієї позначки. Але це зовсім не означає, що їх приречено на знесення, а мешканцям загрожує небезпека. Фахівці наголошують: універсальної "дати смерті" для панельок не існує. Усе вирішують якість монтажу, стан конструкцій і те, наскільки регулярно будинок обстежували та ремонтували.

У старої панельної забудови є й свої плюси. Такі будинки зазвичай стоять у районах із розвиненою інфраструктурою, поруч із зеленими зонами та зручними транспортними розв'язками. А квартири в них часто коштують дешевше за житло в нових комплексах.