Муркіт — унікальний голосовий відбиток кота, з'ясували вчені

Науковці з Берлінського музею природознавства та Неаполітанського університету імені Фрідріха II проаналізували аудіозаписи з Архіву звуків тварин, використовуючи технології розпізнавання людського мовлення. Виявилося, що ритмічний муркіт є надійнішим орієнтиром для ідентифікації конкретного кота, ніж нявкання.

За словами головного автора дослідження Даніло Руссо, люди зазвичай звертають увагу на нявкання, бо коти адресують ці звуки саме нам. Але коли вчені заглибилися в акустичну структуру, стало зрозуміло: саме муркіт діє як унікальний звуковий маркер.

Співавторка Аня Шильд зазначає, що кожен кіт муркоче по-своєму. Цей низькочастотний звук тварини зазвичай видають, коли розслабляються, наприклад, коли їх гладить знайома людина, або коли контактують із кошенятами після їхнього народження.

На відміну від муркотіння, нявкання коти контролюють дуже гнучко. Вони змінюють його тональність залежно від потреби: попросити їжу, привернути увагу чи навіть «поскаржитися». Один і той самий кіт може кардинально змінювати голос залежно від ситуації.

Щоб зрозуміти еволюцію цих звуків, дослідники порівняли голоси домашніх котів із п'ятьма видами диких родичів: африканською та європейською дикими кішками, очеретяним котом, пумою і гепардом. Виявилося, що голоси домашніх котів варіюються значно ширше.

Старша авторка дослідження, біоакустикиня Міріам Кнерншильд пояснює: люди мають різні звички й очікування, тому еволюція підтримала котів, які вміли гнучко налаштовувати голос. Так нявкання перетворилося на адаптивний інструмент для виживання у світі людей, а муркіт лишився незмінним особистим підписом.