«Це місце сили»: на Тернопільщині чоловік відновлює обійстя своїх предків

У селі Монастирок, що в Більче-Золотецькій громаді, Володимир Гоцко взявся відновлювати обійстя своїх предків. У хаті прабабусі він зберігає речі, дорогі для всієї родини.

На веранді чоловік розмістив фотографії, розділивши їх за родовими лініями — батька та матері. «На одній з фотографій, де мій тато, ще є стара хата солом'яна, яка була завалена. Я вирішив її відновити», — розповідає Володимир. За його словами, тут зібрано весь родинний ланцюжок: фото прабабки Василини, бабусі, тата та його сестер. Є й світлина прапрадіда Лук'яна, який часто бував у Канаді. У одній із кімнат стоїть його валіза, з якою він повертався додому — щоправда, у Тернополі чоловіка обікрали. Серед експонатів — і знімок села 1932 року та фотографія з бабиного весілля.

У середній кімнаті, яку в селі звуть качимеркою, збереглася піч з кахелю — одну з перших у Монастирку, зроблену десь у 60-х. Поруч — образ, який прабабка Василина придбала на ярмарку в сусідньому селі Королівці, ймовірно, на початку 1920-х. А ще — радіо, куплене батьками з першої зарплати, коли вони жили в гуртожитку.

У хаті три кімнати. В одній з них — скриня прабабки, яку вона привезла як придане приблизно в 20-х роках. На ній досі зберігся підпис «Василина Лук'янівна», а саму скриню відреставрували й покрили лаком. Ліжка, за спогадами бабусі, у 60-х везли з Борщева цілий день — наймали фіру з конем. Покривало ткала вручну прабабка, і це, за словами Володимира, єдине, що від неї залишилося.

У дитинстві, пригадує чоловік, їхати в село не хотілося: на канікулах доводилося пасти худобу. «Це було найгірше, що я на той час мав в своєму житті, і я дуже не любив сюди приїжджати. Але часи змінилися», — каже він. Коли був за кордоном, згадував село лише з теплом. Відновлювати обійстя почав у 2020 році, ще за життя бабусі — саме тоді почув від неї багато історій, які в дитинстві його не цікавили. «Я поїздив по світу, побачив і зрозумів, що це найкраще місце, це є місце сили, де насправді відпочиваєш душею», — ділиться Володимир.

Монастирок лежить у мальовничій місцині на берегах Серету. За словами чоловіка, тут є чим зайнятися туристам: ліси, де восени збирають гриби, річка для риболовлі та плавання човнами. Нещодавно в громаді представники організації «Тепле Поділля» завершили маркування велосипедних та піших маршрутів.

Водночас Володимира непокоїть, що в селі дедалі більшає покинутих осель. Разом із другом із Хмельниччини він викупив кілька старих будинків і намагається дати їм нове життя. А родинне обійстя планує популяризувати — приймати відвідувачів та туристів.