Два дні, чотири області, два чуда України: маршрут на вихідні, який варто повторити

Два дні — здавалося б, замало для великої подорожі. Але якщо стартувати зі Львівщини й рухатися через Тернопільщину, Хмельниччину та Буковину, можна встигнути неймовірно багато: від середньовічних мурів до бірюзової води Дністра.

Перша зупинка — Тернопіль. Навіть пів години на місцевій набережній дають друге дихання: ставок, кава, кораблики. Для власників електрокарів тут бонус — поряд є зарядка, тож поки авто поповнює запас ходу, можна спокійно прогулятися.

Далі — Джуринський водоспад у Червоному урочищі біля Ниркова. 16-метровий каскад вражає більше, ніж на фото, але дорога до нього польова — після дощу може бути справжнім випробуванням. Поруч — руїни Червоногородського замку: колись тут було місто, яке у 1648 році захопили козаки Хмельницького, а згодом — турки. Нині від фортеці лишилися дві вежі та фрагменти стін над глибокою улоговиною.

Неподалік — Костел Вознесіння Діви Марії 1615 року. І ось тут серце стискається: святиня в аварійному стані й руйнується просто на очах. За словами місцевого священника, кілька років тому польська сторона пропонувала допомогти з реставрацією, але місцева влада не погодилася. До того ж храм досі не можуть повернути з московського патріархату — триває судовий процес. Поки бюрократія вирішує долю пам'ятки, вона може просто не дочекатися порятунку.

Вечір варто провести в Кам'янці-Подільському — місті, яке в сутінках нагадує старовинну Італію: бруківка, ліхтарі, жива музика з кафе. Але з ночівлею тут проблема — готелів катастрофічно мало, тож бронювати житло треба заздалегідь. Ранок — і головна візитівка: Кам'янець-Подільська фортеця, переможниця акції «7 чудес України». У XIV–XVII століттях її розбудовували й модернізували, вона пережила турецьку облогу 1672 року. Сьогодні на подвір'ї кипить середньовічне життя: лучники, ковалі, казани з юшкою. Дітям — роздолля.

Далі — Бакота. З висоти Дністер переливається блакитним і бірюзовим, схили нагадують італійську Рив'єру. Але за цим пейзажем — трагедія: у 1980-х село затопили під час створення водосховища, люди втратили домівки. Фінальна точка — Хотинська фортеця, ще одне «чудо України». Дорогою сюди — прикордонна зона, тож документи мають бути при собі. А сама фортеця нині потребує порятунку: незадовго до візиту обвалилася частина західного муру з чотирма зубцями. Мінкульт уже виділив 3 млн грн на проєктні роботи, але руйнування триває — волога просочується в кладку з багатовіковою історією.

Маршрут насичений, але саме в цьому його принадність. Вранці стоїш біля водоспаду, вдень — у середньовічній фортеці, ввечері дивишся на каньйон. І головне відкриття: за такими враженнями зовсім не обов'язково їхати за кордон.