Колумбійці на фронті: від Степногірська до Запоріжжя

Вони приїхали з далекої Колумбії, щоб боронити Україну. За їхніми плечима — бої на Курщині, Сумщині, а тепер і надскладні завдання на Запоріжжі. Разом з українськими підрозділами вони зачищають від ворога Степногірськ.

Познайомитися з ними вдалося на полігоні, де вони тренувалися. Перекладач на позивний «Іспанець» пояснює: він — пріоритетна ціль для ворога, тому його не можна фотографувати. Чоловік виконує роль комунікаційної ланки між іноземцями та українцями. Свій позивний отримав через знання іспанської: майже десять років жив в Іспанії, а перед повномасштабним вторгненням повернувся в Україну.

Рішення стати до лав ЗСУ пояснює так: «У мене є сестра, її чоловік мені мов брат. Він долучився до війська буквально через кілька місяців після того, як у нього народилася донька. Я дуже поважаю його і намагаюся наслідувати». У 2024 році він втратив двох друзів на війні. Каже, що в армії діє неписане правило не прив’язуватися до людей, але це неможливо. Після поранення від ворожого дрона в Запоріжжі він майже рік не виходить на бойові завдання — медики діагностували ПТСР середньої тяжкості.

Штурмовик «Майорка» — колишній бармен, якому 22 роки. У червні 2025 року він приїхав в Україну, навіть не попередивши рідних. Спершу служив штурмовиком, а потім опанував дрони. У Степногірську його група мала пройти півтора кілометра до позиції «Ромб» — панівної висоти в районі багатоповерхівок. Попри атаки дронів та артилерії, їм вдалося дістатися, але там у будівлю залетів FPV-дрон. «Майорка» згадує: «Я оглянув себе, чи не поранений. Усе було добре. Ну, пощастило». Але потім росіяни кинули протитанкову міну, яка вибухнула поруч. Боєць втратив свідомість, а коли отямився — зрозумів, що не чує на праве вухо й не може розплющити ліве око. Вибуховою хвилею обпекло майже 40 відсотків тіла.

Евакуювати його було неможливо: ворог перерізав логістику. Дев’ять днів «Майорка» провів на позиціях, медикаменти скидали дронами. На п’ятий день він почав втрачати надію. Четверо побратимів винесли його на ношах — півтора кілометра просто неба з найгарячішої точки напрямку. У лікарні провів три з половиною місяці й повернувся в підрозділ. На питання, чи повернеться він до барменства після війни, відповів зі сміхом: «Допомагатиму іншим країнам, де є війни, можливо, це буде Африка чи навіть Колумбія. Я зрозумів, що військова справа — це моє».

Один із тих, хто виносив «Майорку», — «Фенікс», 42-річний колумбієць із 15-річним досвідом служби в розвідці та піхоті. Він воював на Курщині, де загинула майже вся його група. Каже, що не боїться смерті, але «Іспанець» зізнається: страх є всередині в кожного. «Фенікс» приїхав в Україну, щоб створити сім’ю, а не через гроші, як іноді кажуть. Він називає українських військових воїнами, які ніколи не здаються. А коли його попросили описати Степногірськ, відповів: «Єдине, що залишилося від Степногірська, — це його назва».

Окрема історія — бомбер «Немезис», важкий багатофункціональний ударний дрон українського виробництва. Штурман БпЛА на позивний «Зеро» розповідає, що борт може нести майже 10 кг вантажу — від їжі та води до лопати чи боєприпасів. «Дрони — це зручно, безпечно, бо не треба залучати людський ресурс», — каже він. А «Іспанець» підсумовує: «Треба подякувати цим людям, які приїхали захищати Україну. У когось із них мотивація — гроші, хтось приїхав по військовий досвід, але точно серед них є ті, хто тут, бо не може спокійно бачити, як росіяни вбивають мирних людей в Україні».