Келих, бокал чи фужер: що каже українська мова

Святковий стіл важко уявити без вишуканого скляного посуду, але назвати його правильно не так просто. У побуті слова «келих», «бокал» і «фужер» вживають як синоніми, хоча насправді вони мають різну історію та значення.

Слово «келих» — одне з найдавніших: воно з'являється в українських писемних пам'ятках ще з XVI століття. Етимологи пов'язують його з польським kielich та німецькими формами kelich, kelch, а ті, своєю чергою, сягають латинського calix — «чаша». Тож це запозичення, але давнє й повністю освоєне мовою. Сьогодні келих — це загальна назва посудини для пиття, зазвичай скляної, на ніжці.

«Бокал» також не є росіянізмом, як іноді вважають. Слово прийшло із західноєвропейських мов — французького bocal, італійського boccale чи латинського baucalis. Воно давно закріпилося в українській як нормативна назва посудини для напоїв, особливо вина. Тож називати бокал «неукраїнським» — помилка.

А от із «фужером» пов'язана справжня мовна цікавинка. Французьке fougère означає «папороть», але також походить від назви міста Фужер у Франції, де виготовляли скло. У сучасній українській це не просто синонім келиха, а конкретніший різновид — великий келих на високій ніжці, призначений для шипучих вин і прохолодних напоїв. Тож кожен фужер — келих, але не кожен келих — фужер.

Українська мова має й багатший ряд назв для посуду: чарка — невелика посудина для алкоголю, кубок — урочиста або нагородна, чаша — широка для пиття чи обрядів, пугар і погар — давні назви келиха, а ще склянка без ніжки чи кухоль із ручкою.

Тож правильні всі три слова — питання лише в тому, що саме ви хочете назвати. Для нейтральної загальної назви чудово підійде «келих», а для конкретного типу посудини — «бокал» або «фужер». А якщо кортить відчути давню лексику, можна згадати чару чи пугар.