Пакт із дияволом: чому Грушевський повернувся до СРСР і чим це закінчилося

На початку XX століття Східна Європа була поділена між імперіями, які відмовляли українцям навіть у праві на власне минуле. Грушевський відповів на це безкровно, але нищівно: його десятитомна «Історія України-Руси» стала не просто науковою працею, а справжнім геополітичним актом. Вчений довів те, що сьогодні для світу є майже аксіомою: Русь — це рання стадія саме української державності. А Московське царство, за його концепцією, мало власне, окреме фіно-угорське та суздальське коріння — паралельне київському, але не тотожне йому.

Після падіння Української Народної Республіки, де він очолював Центральну Раду, Грушевський опинився в еміграції. Відень, Прага, Женева давали безпеку, але відрізали від архівів і від власного народу. І саме тут починається найдраматичніший етап його біографії, який дослідники досі розглядають як класичний приклад макіавеллівської гри більшовиків.

У 1924 році Грушевський ухвалює фатальне рішення — повертається до СРСР. Чому людина такого гострого розуму зробила цей крок? Сучасні вчені пояснюють це феноменом коренізації, або українізації: більшовики, намагаючись легітимізувати свою владу, тимчасово дозволили розвиток національних культур на окупованих територіях. Грушевський як прагматик вирішив, що зможе розбудовувати українську науку навіть під червоним прапором. Фактично він уклав своєрідний пакт із дияволом, сподіваючись переграти систему.

Але тоталітарна машина не прощає незалежності мислення. Щойно Йосип Сталін зміцнив владу, українізацію згорнули. У березні 1931 року Грушевського заарештували, звинувативши у керівництві вигаданим чекістами «Українським національним центром». Абсурдність звинувачень очевидна: літнього, майже сліпого вченого змушували зізнаватися у підготовці збройного повстання. Після виснажливих допитів у Харкові його, як не дивно для тих років, не розстріляли одразу — міжнародний авторитет був надто високим. Натомість відправили у почесне, але жорстке заслання до Москви, під цілодобовий нагляд ОДПУ.

Смерть Грушевського у 1934 році в Кисловодську під час нескладної хірургічної операції досі викликає обґрунтовані підозри. Офіційна версія — сепсис, але на тлі сталінського терору, що саме набирав обертів, це виглядає як сплановане вбивство. Фізично знищивши вченого, влада спробувала знищити і його спадщину, заборонивши праці на понад пів століття. Не вдалося. І сьогодні роботи Грушевського залишаються наріжним каменем розуміння української суб'єктності у вільному світі. Він помилився в оцінці радянського режиму — але ні на йоту не помилився у визначенні історичного шляху своєї нації.