Газета, що їде туди, де закінчується зв'язок: маршрут «Ворскли»

17 серпня 2026, 21:00 ·3897 слівредакція

Щотижня подружжя Пасюгів із прифронтової редакції газети «Ворскла» вирушає у найнебезпечніший газетний маршрут світу. Їхній шлях пролягає через кілзону, де дрони полюють навіть на цивільних.

Чорно-синя коробочка детектора дронів мовчить від самого виїзду з Охтирки. Наталія Пасюга тримає її в руках, а погляд — на небі. У машині розподіл ролей давно відпрацьований: хто за кермом — дивиться на дорогу, хто поруч — слухає повітря.

«Зазвичай вона зі мною в дорозі слухає, чи не летить дрон, — каже Олексій Пасюга, головний редактор великописарівської «Ворскли». — А сьогодні їхали — послухали солов'я».

У багажнику — пачки свіжого накладу, перев'язані шпагатом і підписані від руки: Рябина, Пологи, Кириківка. Попереду — понад сто кілометрів дороги, яка з кожним десятком стає тихішою. Канадський кореспондент Марк Маккіннон, який проїхав цим маршрутом на початку 2025 року, назвав його чи не найнебезпечнішим газетним маршрутом у світі.

«Ворсклі» — 95 років. Редакція переїхала до Охтирки навесні 2024-го після удару КАБ по поштовому відділенню поряд з офісом у Великій Писарівці. Друкують газету у Вінниці, верстають у вівторок, а до четверга наклад повертається. Далі починається дорога.

Цього разу маршрут вкоротився на сім кілометрів — до Спірного, за 10-12 кілометрів від кордону. Тут двома КАБами знищили магазин-кафе, де люди збиралися по газети. Загинула продавчиня. «Ми запізнилися на годину, — згадує Пасюга. — Коли приїхали, тут уже працювали служби. Швидка, пожежники».

Попри небезпеку, газету тут чекають. Одна з читачок вибігає назустріч у святковому — щойно повернулася з церкви. «Найперше — тримайте газету. Гроші потім», — простягає пакунок Наталія. Передплата на півріччя коштує 300 гривень.

«Ми так привикли до цієї газети, що я без неї не можу, — каже жінка. — Я тільки так і жду».

У Спірному, на фундаменті розбитого кафе, редакція отримала ювілейну медаль Міжнародної федерації журналістів і детектор дронів «Чуйка», який подружжю передали журналісти. Наталія вчилася ним користуватися на ходу й більше не випускала з рук.

«Страшно, як не вийде газета у світ для людей. Оце найстрашніше», — зізнається Наталія. А Олексій додає: «У найважчі часи люди передплачують газету, іноді відмовляючи собі в хлібині. Ми можемо без зарплати. Газету, на жаль, без грошей не надрукують. Хороша погода, погана погода, літає дрон чи не літає — ми їдемо, поки можемо їхати».