«Що б ви сказали Георгію сьогодні?»: у Києві згадали Ґонґадзе та загиблих журналістів

Захід був присвячений пам'яті всіх українських журналістів, які загинули через війну Росії проти України. Щоб ця пам'ять не згасала, Премія імені Георгія Ґонґадзе разом із PEN Ukraine та за інформаційної підтримки Інституту масової інформації створили проєкт «RECвієм» — платформу пам'яті загиблих медійників.

Директорка Премії Ґонґадзе Анастасія Абрамець зачитала історії трьох загиблих журналістів. Вона наголосила: важливо не лише берегти пам'ять, а й показувати, якими ці люди були насправді, адже за кожним іменем стоїть жива людина та десятки тих, хто її любить.

Окремо йшлося про журналістів, яких Росія утримує незаконно. Дослідниця Центру прав людини Zmina Нарі Усенко розповіла, що ціною за професійну діяльність для багатьох стали катування, незаконні затримання, арешти, психологічний тиск і тиск на родини. За її словами, нині відомо про 27 медійників у російській неволі, затриманих за сфабрикованими справами. «Росія хоче не просто тримати, заарештувати та катувати наших людей. Вона хоче забрати у них право голосу, не давати їм писати та говорити», — сказала Усенко. Вона також нагадала, що після знищення незалежної журналістики в окупованому Криму рупорами півострова стали громадянські журналісти — схожа ситуація й на інших окупованих територіях.

Під час публічної розмови, яку модерувала співзасновниця Премії Ґонґадзе Тетяна Терен, спогадами про Георгія поділилися Вахтанг Кіпіані, Мирослава Барчук, Лариса Денисенко, Роман Романюк та Оксана Романюк. Кіпіані розповів, що бачився з Ґонґадзе за два дні до зникнення — у парламенті, а згодом пішов до міліції ділитися всім, що знав. За його словами, тоді з'являлося безліч хибних новин про можливе місце перебування Георгія, і ті, хто його справді шукав, постійно йшли хибними шляхами. Барчук пригадала, що Ґонґадзе був «дуже самотній у своїй позиції», а колеги здебільшого займали конформістську позицію. Денисенко розповіла, що за часів Кучми між громадськістю та владою виникла «своєрідна ціннісна ненависть», і згадала, що оточення Георгія розуміло: за ними стежать.

Чимало учасників говорили про те, що головні винуватці вбивства досі офіційно не встановлені. Роман Романюк назвав цю історію «еталоном абсолютної несправедливості, брутальності та непокараного зла», додавши, що в редакції «Української правди» поруч із портретами Ґонґадзе та Павла Шеремета тепер висить і портрет Віки Рощиної. На запитання, що б він сказав Георгію сьогодні, журналіст відповів: «Що нам робити зараз?». Оксана Романюк запитала б, як перейти від протестів до побудови системи, яка підтримуватиме незалежну журналістику. А Лариса Денисенко зізналася, що хотіла б почути від нього підказку, де знайти докази, які вивели б на Леоніда Кучму.

Кіпіані та Барчук переконані: якби Ґонґадзе був живий сьогодні, він опинився б серед тих, хто бореться за Україну. «Вбивство Георгія було не першим і не останнім елементом цієї війни», — зазначив Кіпіані. Подія відбулася в межах Тижня пам'яті Георгія Ґонґадзе.