«Нема де жити — все розбито»: як виживає Червоногригорівка під обстрілами з окупованої ЗАЕС

Червоногригорівка на Нікопольщині — за кілька кілометрів від тимчасово окупованої частини Запорізької області. За мапою Deepstate, подекуди ця відстань сягає лише 7–8 км. Місцеві кажуть: вогонь ведуть з окупованої атомної електростанції.

Обстріли почалися ще влітку 2022 року. Спершу це була артилерія, згодом додалися FPV-дрони. Останній раз журналісти працювали тут у червні 2024-го, відтоді безпекова ситуація лише погіршувалася.

Любов разом із чоловіком придбала хату за сто метрів від води. «Жили, хазяйнували, все було», — згадує вона. Тепер на її вулиці з одного боку залишилися вона, чоловік, сестра та ще дві жінки, а з іншого — троє людей. Жінка вже думає про виїзд, чоловік — ні.

Ольга розповідає, що багато сусідів поїхало, а подвір'я заросли бур'янами. Від атак вона ховається будь-де. «Воно летить швидко, незрозуміло, куди. Посадили городи, воно ж зима буде. А чи їстимемо, чи вб'ють...» — каже вона. Магазин і пошта в селищі працюють, але до Нікополя люди бояться їздити. Згадує й трагічний випадок: хлопці везли дрова — згоріли разом з машиною.

Анатолій мешкає в прибережній зоні, по якій цілять артснарядами. «Ні стелі, ні даху, нічого. Нема де жити — все розбито», — розповідає чоловік. Від вибухової хвилі піднявся дах, розбило теплицю, метал лежить на городі. Жінка виїхала, він залишився сам із собакою Білкою.

За словами Анатолія, раніше обстріли мали подобу «графіка», тож він виїжджав перечекати в степ. Тепер б'ють «ні з того, ні з сього». «Я не знаю, що робити. Залишати теж — це не смисл. 70 років мені», — зізнається чоловік. Він переконаний: якщо не можуть довести щось розумним способом, то прагнуть або вбити, або зламати людей.