«Не розрізняєш: що реальне, а що сниться»: історія київської художниці

Вона не покидала Україну після 24 лютого 2022-го. Перші три місяці провела у Львові, а потім повернулася до рідного Києва. «Перші півтора місяці були, як у тумані, я мало що пам’ятаю з того періоду, окрім того, що тоді робили всі: десь комусь допомогти переїхати, комусь передати щось корисне з-за кордону, сконектити людей», — згадує Анна.

У Львові вона почала знімати на фотокамеру. Так з’явилася серія «Незворотні зміни». Одна зі світлин тепер у приватній колекції у Франції.

На виставковому проєкті «ОДА ДО РАДОСТІ» Анна представила цифрові колажі та фото з серії «Сонний щоденник» 2024 року. «В той період ще не було звички ігнорувати небезпеку, і я дуже часто, а подекуди щоночі бігала в укриття. Це породило такий стан, коли ти подекуди вже не розрізняєш: що реальне, а що тобі сниться», — пояснює мисткиня.

Окрема історія пов’язана з собакою Анни на ім’я Хуха, яку часто приймали за вовка. Коли художниця працювала над серією, пес тяжко захворів. «Вона померла рівно на наступний день, як я закінчила роботу. Я вдячна їй, що дала мені можливість закінчити серію і закінчити саме її зображенням», — каже Анна.

Зараз вона живе у Києві, працює з фотографією, цифровим та аналоговим колажем, а ще пробує наївний живопис. Художньої освіти немає, тому пензлі для неї — виклик. Плани на майбутнє скромні, але чіткі: прокачати майстерність, освоїти нові інструменти, брати участь у виставках і ярмарках. «Та й вижити теж непоганий план, така собі програма-мінімум», — усміхається Анна.