Застава як «кешбек»: чому внески за підозрюваних стали бізнесом

Запобіжний захід має гарантувати, що підозрюваний не тікатиме і виконуватиме обов'язки, покладені судом. Але на практиці застава у гучних справах часто перестає бути запобіжником і перетворюється на елемент кримінальної економіки.

Йдеться про механізм, коли мільйони гривень за топпосадовців вносять фірми, які формально не мають до них жодного стосунку. Засновники таких компаній часто не можуть пояснити, чим займається їхній бізнес і чому раптом вирішили внести гроші за підозрюваного. За ширмою підставних осіб, як правило, стоять реальні бенефіціари, які не хочуть світитися.

Схема проста: готівку, акумульовану внаслідок протиправної діяльності, обмінюють на безготівкові кошти на рахунках компаній, а вже така компанія перераховує заставу. У справі «Мідас» розцінки за цю послугу сягали 10–30% від суми застави. Тобто це вже не допомога підозрюваному, а прибутковий бізнес.

Фінансовий моніторинг, покликаний блокувати легалізацію злочинних коштів, у таких випадках не спрацьовує. Тож співучасники злочину можуть використати гроші злочинного походження, щоб звільнити з-під варти іншого фігуранта. У підсумку застава стає платою за мовчання, а для держави — своєрідним кешбеком від вкрадених активів.

Виправити ситуацію може законопроєкт №15388, зареєстрований у липні 2026 року. Він передбачає перевірку компаній, які вносять великі застави: хто реальний власник, звідки гроші, які стосунки із підозрюваним і чи законне походження коштів. Відповіді на ці питання мають бути отримані до того, як двері СІЗО відчиняться.