Боротьба тепер не за території, а за майбутнє: як змінилася природа війни

Сучасна багаторівнева війна вимагає постійного оновлення моделі, яка описує її перебіг. Без цього годі зрозуміти процеси й планувати власні перемоги. Наразі ця модель має кілька вимірів.

Перший — українське суспільство, яке прагне суб'єктності в різних контекстах: у прийнятті рішень, у геополітичному векторі, у культурній самоідентифікації. І воно досі готове платити за це високу ціну. Бої за суб'єктність точаться і на мікро-, і на макрорівні — як усередині держави, так і назовні.

Ключовою силою, яка не може допустити української суб'єктності, залишається сучасна конструкція російської імперії-федерації. Для цього агента у його нинішній формі це питання екзистенційне. Суб'єктність України, якою б вона не була, на довгому горизонті практично гарантує руйнацію Росії в поточному форматі. Оскільки це підсвідомо розуміють і у США, і в Китаї, і подекуди в Європі, суб'єктність України на планеті не потрібна нікому. А отже, війна на цьому рівні не має перспектив закінчитися.

Ці суб'єкти не можуть публічно визнати, що їхнє існування напряму залежить від суб'єктності України. Сама ж вона прямо залежить від політичної позиції країн Європи, а ще нещодавно — і від Вашингтона. Тому в Росії великі частини світу називають «макрорегіонами»: торгівля всередині такого макрорегіону забезпечує високу опірність санкційному тиску із Заходу. Відтак протистояння подають як боротьбу між макрорегіонами. У національній розвідці США їх називають Separate Silos.

Конкуренція між макрорегіонами точиться не за територію і не за торгівлю. Один із найважливіших призів — першість у переході до нового технологічного укладу. Фактично боротьба йде за майбутнє і за те, хто потрапить туди першим. Хто опиниться в майбутньому раніше, той здійснюватиме глобальний вплив на всіх інших — як це сталося зі США після двох світових війн. Для успіху потрібно ефективно контролювати минуле, теперішнє і динаміку змін усередині суспільств, тобто те, як іде час і як ми ним користуємося.

Основними суб'єктами цієї хроновійни є США та Китай, решта країн здебільшого підлаштовується під формати цих двох лідерів. Обидві сили використовують геополітику та геоекономіку як засоби контролю над простором і трафіком товарів та інформації. Контролювати кордон чи шлях уже недостатньо — і кордони, і дороги слід використовувати для власної користі.

А щоб забезпечити такий контроль над кордонами і дорогами, потрібне дещо потужніше за насильство чи зброю — цікавий сторітелінг. Саме тому найвищим виміром протистояння стає онтовійна.