«Ситуація стала суперкритичною»: бізнес про удари по складах і що робити

Через те, що Київ лишився майже без захисту від балістики, ритейл і виробники опинилися на межі. За словами Омельченка, уся традиційна модель великих мереж трималася на централізованих розподільчих центрах. Щойно вони стають ціллю, логістика фактично зупиняється.

Перейти на схему, де виробник возить товар у кожен магазин окремо, майже неможливо — під це ніхто не закладав ресурсів. Окремий біль — збитки: багато мереж розвивалися за рахунок оборотних коштів, тобто грошей за вже проданий товар. Ці кошти мали повертатися постачальникам, а тепер усе зависло.

Виробники отримали подвійний удар: їм доводиться самотужки покривати власні втрати й частково компенсувати втрати ритейлу, а також терміново дробити склади. Вони скорочують запаси сировини й готової продукції, щоб зменшити ризики, але це провокує збої в постачанні та штрафи за невідвантажені партії.

Омельченко пропонує переглянути правила гри між виробниками, логістами та мережами: дати відтермінування, послабити відповідальність за недопоставки через об'єктивні причини, спростити залучення локальних виробників і пришвидшити оновлення асортименту.

Головний порятунок для бізнесу — диверсифікація та дублювання. Тобто паралельно з діючим виробництвом треба мати резервне: інше обладнання, склади, персонал. Це дорого, але інакше гарантії виживання немає.

Від держави підприємець чекає трьох речей. По-перше, чесної комунікації про реальні загрози для ключових об'єктів — тоді бізнес встигне підготуватися, а не хапатиметься, коли вже горить. По-друге, доступних кредитів на релокацію, дублювання потужностей і відновлення. По-третє, часткової компенсації збитків і програм страхування воєнних ризиків для складів, обладнання та запасів. Омельченко визнає: масштаб потрібних витрат величезний, а бюджет обмежений, тож це радше орієнтири, ніж прості рішення.