З печерного села Лянцзяхе до Вашингтона: шлях Сі Цзіньпіна

40 років тому Сі був звичайним місцевим чиновником. Він вирушив на Середній Захід США, щоб на власні очі побачити, як живуть і працюють американці. Кілька днів він провів в Айові: ходив по фермах, вивчав сільське господарство і мешкав у будинку простої родини. Китайські державні медіа згодом не раз згадували цю поїздку та його дружбу з Террі Бранстадом — тодішнім губернатором Айови, а за президентства Трампа послом США в Китаї.

Сьогодні стосунки між Вашингтоном і Пекіном зовсім інші. Країни змагаються за вплив, обмінюються митами, обмежують доступ до технологій і нарощують військову присутність. А 73-річний Сі вже давно не той маловідомий чиновник, який приїжджав дивитися на американські ферми. Майже 14 років при владі він змінює і сам Китай, і його роль у світі.

Сі народився 1953 року в Пекіні у світі привілеїв. Його батько, Сі Чжунсюнь, був відомим комуністичним революціонером, який брав участь у створенні КНР, а згодом обіймав одні з найвищих партійних посад і посаду заступника прем'єра. Дитинство хлопця минало в престижних школах. Але на початку 1960-х батька звинуватили в участі в «антипартійній» групі, відправили працювати на фабрику в селі та виключили з партії. Для підлітка це стало справжнім ударом: через батька, оголошеного «контрреволюціонером», його самого відправили на примусове «перевиховання».

Мао Цзедун тоді закликав міську молодь їхати в села, і мільйони школярів залишали міста. Серед них був і 15-річний Сі. У інтерв'ю 2004 року він згадував: «Усі в потязі плакали. Я був єдиним, хто усміхався… Я б плакав, якби не поїхав. Навіть не знаю, чи був би я зараз живий, якби залишився». Він опинився у віддаленому гірському селі Лянцзяхе в провінції Шеньсі, де прожив сім років у яодуні — печерному будинку, видовбаному просто в схилі пагорба. Працював у полі, тягав гній, копав канави. «Мариновані овочі стали моїми улюбленими ласощами, — згадував він. — Навіть сьогодні я думаю про них із теплотою».

У 22 роки Сі залишив село й вступив на хіміко-технологічний факультет університету Цінхуа. Після навчання працював чиновником далеко від Пекіна — у Фуцзяні, а згодом у Чжецзяні. Після смерті Мао його батька реабілітували, що допомогло синові отримати посади в центральному уряді та армії й налагодити важливі зв'язки в партії. У 1979 році він одружився з Ке Лінлін, дочкою колишнього посла Китаю у Великій Британії, але через три роки пара розлучилася. Пізніше спільний друг познайомив його зі співачкою Пен Ліюань, яка на той час була відоміша за нього самого завдяки виступам на головному новорічному шоу. У 1992 році в них народилася донька Сі Мінцзе.

У 2007 році, після нетривалого керівництва Шанхаєм, Сі увійшов до політбюро, а ще через п'ять років змінив Ху Цзіньтао на чолі партії. Прийшовши до влади, він узявся змінювати економічну та політичну систему країни масштабніше, ніж багато хто очікував. Китай розширив присутність у світі завдяки проєктам на кшталт «Одного поясу, одного шляху» і дедалі активніше претендує на лідерство серед країн Глобального Півдня. Водночас загострилися суперечки в Південно-Китайському морі, посилився тиск навколо Тайваню, а суперництво із США стало гострішим. Усередині країни влада зміцнила контроль, зокрема в Сіньцзяні, Тибеті та Гонконгу. Сі створив власну доктрину — «Ідеї Сі Цзіньпіна про соціалізм із китайською специфікою нової епохи» — і домігся скасування обмеження на кількість президентських термінів, що дозволило йому залишатися при владі й після двох п'ятирічних каденцій.

Найтісніші стосунки в нього склалися з Володимиром Путіним — відколи Сі прийшов до влади, вони зустрічалися понад 40 разів, і російського президента він називав людиною, якій дуже довіряє. З Дональдом Трампом усе складніше: попри торговельну війну, той не раз тепло говорив про Сі, називав його другом і високо оцінював його політичний вплив. Спершу розвивалися контакти й з Нарендрою Моді, але після сутичок на спірній ділянці кордону у 2020 році відносини між Китаєм та Індією погіршилися. Сі загалом не належить до політиків, які покладаються на особисту харизму чи імпровізацію: державні інтереси для нього зазвичай важливіші за особисті симпатії. Тож до Вашингтона цього тижня приїде не той районний чиновник, який колись оглядав ферми в Айові, а одна з ключових політичних постатей XXI століття.