Шкварки, молитва і робота на городі: як українські довгожителі долають 100 років

Свіже повітря, рух та менше стресів

Михайло Руденко з села Нова Олександрівка на Полтавщині й досі порається на городі та пасіці, читає без окулярів і не втрачає гарного настрою. Його життя вмістило Другу світову, поранення й інвалідність, а згодом — роботу агрономом і керівником у колгоспі. З харчових звичок чоловік обирає овочі, фрукти, каші, особливо пшоняну, та молочне, а вранці натще випиває два яйця. М'яса не шанує — каже, воно прискорює старість. Для здоров'я заряджає воду в пірамідальних конструкціях, а щоранку й щовечора робить розминку та масаж: розтирає вуха, потилицю, груди й живіт, аби краще гнало кров. Головними секретами довголіття називає роботу на свіжому повітрі, вміння не перейматися і безоплатну допомогу людям.

Мати ціль та вірити

У селі Денисів на Тернопільщині живе 105-річна Ольга Бойко. Вона теж читає без окулярів, цікавиться політикою, порається на городі й орудує сучасною технікою. У їжі, на відміну від пана Михайла, собі не відмовляє: їсть холодець, шкварки, супи й солодощі, а на день народження — трошки алкоголю. П'є чай або ячмінну каву, а в понеділок, середу та п'ятницю постить. Свій секрет довголіття пояснює молитвою, вірою в Бога, бажанням дочекатися перемоги України та метою — дожити щонайменше до 110 років.

Близькі люди поруч

Катерина Громаченко з Рівного нещодавно відсвяткувала 100 років. Усе життя вона присвятила медицині та родині, а снагу жити їй дають щирі почуття до рідних. Любов до тих, хто поруч, — її головне правило. У родині ювілярки — син, двоє онуків і четверо правнуків.

Життя по совісті та праця

У червні столітній ювілей відзначила Ганна Кравченко із села Спаське на Сумщині. Свій секрет вона описує просто: жила в мирі, не брехала, жила по правді. "По совісті нада жить. Треба шо — трудитися", — каже жінка. Окремо дякує рідним, які допомагають їй щодня, і зізнається: якби не вони, "може і раньше би ґиґнула". Стільки жити вона й не планувала. Цікава деталь: у жінки два дні народження — справжній 22 грудня і записаний на рік раніше, бо мати так вказала, аби її не забрали працювати до Німеччини.