Чому активи корупціонерів застрягають за кордоном: пояснення САП

Голова Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Олександр Клименко розповів, чому гроші фігурантів корупційних справ часто залишаються недосяжними для українського правосуддя. Основна складність — у повільній міжнародній співпраці, яка буксує через бюрократичні процедури.

Окремий біль — екстрадиція. Європейські країни нерідко відмовляються видавати підозрюваних, пояснюючи це війною в Україні, умовами перебування в українських СІЗО або особливостями затримань під час воєнного стану.

Із конфіскацією активів ситуація не краща. Західні держави не визнають вироки, ухвалені заочно, без присутності обвинуваченого. Та навіть якщо рішення пройшло всі інстанції аж до Верховного Суду, це не гарантує швидкого повернення грошей — іноземні партнери можуть зволікати, посилаючись на незавершені справи щодо інших фігурантів.

Клименко також звернув увагу на обмежений доступ правоохоронців до банківської інформації. Законопроєкт про відкриття реєстру рахунків і сейфових комірок досі не знайшов підтримки в парламенті, хоча саме там можуть лежати значні суми, оформлені на підставних осіб.

Очільник САП озвучив і розцінки тіньового фінансового сектору. За стандартний переказ між юрисдикціями беруть близько 10% комісії. Якщо операція термінова або ризикована, ціна зростає до 30–50%, а інколи сягає понад 300%.

Окремо Клименко наголосив на необхідності захисту викривачів у фінмоніторингу, особливо банківських працівників, які помічають підозрілі транзакції. Вони мають бути убезпечені від звільнення чи тиску — раніше співпраця з НАБУ могла обернутися для них проблемами.