Росія дедалі більше залежить від Китаю: що це означає для війни

Аналітики Комісії США з питань економічних і безпекових відносин із Китаєм (USCC) підрахували, що за понад чотири роки війни Пекін фактично став головним зовнішнім партнером Росії. У 2024 році обсяг двосторонньої торгівлі сягнув 244,8 мільярда доларів, а Китай перетворився на найбільшого покупця російської нафти та ключове джерело товарів для військово-промислового комплексу РФ.

За оцінками USCC, у 2026 році на Китай припадало близько 90% постачань технологій до Росії, які підпадають під західні санкції. Від початку війни китайські компанії продали Росії товарів із переліку підвищеного пріоритету приблизно на 10,3 мільярда доларів — зокрема, йдеться про компоненти для безпілотників, двигуни для ударних дронів, супутникові дані та інші технології подвійного призначення. Крім того, Росія залежить від китайської нітроцелюлози — сировини для виробництва пороху та ракетного палива.

Фінансова залежність Москви від Пекіна також зростає. Після посилення американських санкцій проти Московської біржі частка юаня на російському валютному ринку зросла з 3% у 2022 році до 99,8%. Кількість російських учасників китайської платіжної системи CIPS збільшилася з 76 у лютому 2022 року до 210 у червні 2026 року. Понад 90% двосторонньої торгівлі між країнами у 2024 році здійснювалося в рублях або юанях.

Однак у USCC наголошують, що відносини Китаю та Росії не є повноцінним союзом: між країнами зберігаються суперечності щодо розвідки, ядерної політики, відносин із Північною Кореєю та конкуренції за вплив у регіонах. У самій Росії є невдоволення дедалі більшою роллю молодшого партнера у цих відносинах. Як зазначають у Службі зовнішньої розвідки України, головна проблема для Москви — перетворення економічної залежності на політичну.

Пекін може розширювати або скорочувати доступ Росії до технологій, фінансування та своїх ринків залежно від власних інтересів і відносин зі США та Євросоюзом. Нещодавно Китай відмовився постачати Росії морські силові установки для розвитку судноплавства Північним морським шляхом, а також фактично загальмував реалізацію газопроводу «Сила Сибіру-2» потужністю до 50 мільярдів кубометрів на рік.