«Пахне порохом, бензином і гангреною»: як роботи-саркофаги вивозять поранених з поля бою

Про це йдеться у матеріалі The Atlantic про наземні роботизовані комплекси, які забирають українських бійців з передової.

Порівняння з минулими війнами промовисте. У Вʼєтнамі завдяки швидкій евакуації та доктрині «золотої години» на одного загиблого американського військового припадало пʼять поранених. В Афганістані та Іраку це співвідношення сягало десяти. В Україні через величезну кілзону вивезти пораненого швидко неможливо, і пропорція повернулася до пʼяти до одного.

Тож «золоту годину» довелося переосмислити: допомогу на місці тепер надають побратими. Солдата частіше кличуть рятувати товариша, ніж іти в бій з ворогом. Евакуація може розтягнутися на тижні, турнікети носять довше, ніж дозволено, — і люди втрачають кінцівки, але життя їм усе ж рятують.

Медики цінують свої наземні роботизовані комплекси, а от солдати їх недолюблюють — це схожі на труни коробки без вікон і дверей. Один боєць зізнається, що волів би мати менше захисту, але бачити, що на нього насувається. На це взводний 1 окремого медичного батальйону «Деві» відповідає: «солдат, який здатний скаржитись, — це солдат, який вижив».