Помана: що насправді дарували після смерті людини в українських селах

У давнину прощання з людиною не завершувалося молитвою та поминальним обідом. Існував звичай після похорону передавати щось іншим — «за покійного». Одним із таких дарів і була помана.

Етнографічні записи показують, що в різних місцевостях цим словом називали не зовсім одне й те саме. Десь помана — це поминальний хліб або калач, десь — ширший набір дарів, які родичі померлого віддавали людям: речі небіжчика, їжу, гроші, свічки та інші предмети. Тобто це не назва одного конкретного предмета, який обов'язково мав бути на кожному похороні.

Одне зі значень слова пов'язане саме з хлібом. У словникових джерелах помана зафіксована як паска з хрестом, а також як круглий калач без отвору, на який могли класти ласощі та прикраси. Такий хліб використовували як подарунок, пов'язаний передусім із релігійними обрядами.

В етнографічних матеріалах поняття помани має й ширше значення — це могли бути їжа, хліб, гроші, свічки та речі померлого. У старовинних описах слово стосується не лише їжі: помана — це те, що давали іншій людині заради поминання небіжчика.

Є в цього слова й інше зафіксоване значення — «пам'ятка, згадка», а також «подарунок після смерті». У традиційній культурі речі покійного передавали іншим під час поховальних і поминальних звичаїв, і такий предмет залишався в людини як нагадування про того, кого вже немає.

Цікава й історія самого слова. За етимологічними даними, українська помана в значенні поминального дару є запозиченням із молдавської та румунської мов: молдовське pomană означає «поминальні дарунки», а румунське pomană — «поминки». Їх пов'язують із церковнослов'янським помѣнъ — «спомин, поминання». У польській мові також зафіксоване pomana у значенні «дарунки, що їх роздають родичі небіжчика».