17 років озеро поливали кислотою: як це вплинуло на рибу і чому воно не оговталося

З 1976 до 1993 року дослідники щотижня виливали в озеро № 223 на північному заході Онтаріо сірчану кислоту, поступово знижуючи рівень pH з 6,8 до 5,2. Так вони відтворювали ефект кислотних дощів, які тоді отруювали водойми Північної Америки та Європи.

Озеро входить до так званої Експериментальної озерної зони Міжнародного інституту сталого розвитку (IISD) — території з 58 озерами та їхніми водозборами, відведеної суто для науки.

Кислоту додавали не різко, а маленькими порціями, щоб простежити, як екосистема реагує на поступове закислення. Результати виявилися промовистими: зникло багато видів риб і безхребетних, у деяких риб погіршився фізичний стан і знизилася здатність розмножуватися, а популяція великоголового бугая майже зникла.

Постраждала й озерна форель — через зміни в харчуванні та умовах середовища її чисельність упала. Навіть після завершення експерименту популяція так і не відновилася: вона залишається менш ніж половиною від початкової, а риби ростуть повільніше.

Найцікавіше почалося після 1993 року, коли кислоту перестали додавати. Хімічний склад води поступово повернувся до того, яким був до експерименту. Але живі організми за водою не відновилися — екосистема не повернулася до первісного стану.

Цей випадок наочно показав вченим: екологічне відновлення може бути набагато складнішим, ніж здається. Деяким видам і взаємозв’язкам між організмами потрібно значно більше часу, аніж просто воді, щоб прийти до тями після штучного втручання.